laang "покоління ще не зрозуміло, що я його голос" (2025)

Ейфорія гіперпопного блазнювання з притрушеними текстами та іншими фокусами.

Один з найдивніших українських виконавців з чимось схожим на дебютний альбом та цілий маніфест.

До цієї веремії laang йшов трохи дивними стежками. То яскраво сяяв, то кудись зникав у похмільному автотюні. Його сеанси романтичного блазнювання завше були цікавим збоченством в етері. 

Власне, торік він мав щось схоже на альбом – реліз "Post funk". Запис десь між електропопом та гіперпопом, де він вже був просунутою версією thekomakoma ("шлях тепер один", "тону", "нерв"). Це ще був доволі впевнений привіт усім епігонам Клоннекса.

На альбомі "покоління ще не зрозуміло, що я його голос" він не просто лишає thekomakoma десь далеко позаду ("тіні"). Він стає реальним конкурентом Клоннекса (у чомусь на кшталт "забуті місця").

Десь ці 18 треків ще мінімально хитаються, однак чітко тримаються у своєму прагненні відчайдушної ейфорії та веремії на теренах гіперпопу, рнб чи електроклешу. Це нестримний фонтан блазнювання та абсурду ("збила машина").

Чогось на кшталт "зі мною не хочуть купатися дівчата, бо я приймаю контрастний душ" ("контрастний душ"). Це солодке забуття колючих звуків, яке більше нічого не потребує ("покоління, що не зрозуміло, що я його голос").

З чимось хітовим тут завжди треба бути обережним у цьому потязі до спотворених, викривлених форм ("ми не навіки", "вище неба"). Подекуди це наче фанат шпільок слухав через стіну "Птахів" Скрябіна десь маючи на увазі bladee та 2hollis ("я не вкушу", "не маю крил").

За всім цим невгамовним дуркуванням варто бачити не лише щось лише стьобне, наприклад, шпильку вбік СадСвіта ("коли настане день") чи певну деконструкцію попси ("з ким я був вчора"). Десь за цим абсурдом ще має бути бажання вибратися з цих хаотичних звуків, які водночас є захистом від навколишнього тиску ("що таке щастя").