Революція, як стихійний акт, потребує обов'язкового устаканення, тієї символічної непідйомності усієї ваготи правди.
Після статті про тотожність орлиці Ірини Фаріон та жар-птиці Ірини Подоляк (а ще більше про інтимну подібність їх фанатів) приклади такого феномену почали сипатись, наче з рогу достатку під музику Мулату Астатке.
І ось знову аж два приклади чудернацького паразитування хіпстерського жлобізму та гопівського рагулізму на пам'яті Євромайдану та АТО.
У парку "На Валах" (між Підвальною та Винниченка) несподівано з'явилась інсталяція анонімних мистців та мисткинь у рамках арт-проекту Мистецький роздум-символізм "Завтра" у вигляді бруківки в кубі.
Інсталяцію омофорять маловідомі широкому загалу: Центру соціально-економічних досліджень "Ініціатива", ГО "Центр перспективних проектів", а також Львівська ОДА.
Таке несподіване устаканення невідомо чого і невідомо ким нагадує ситуацію з Христом-Царем на проспекті Свободи та пахне вседозволеністю.
Мистецький роздум-символізм "Завтра" – це вже звучить, наче назва якоїсь паршивої інді-групи, а за сантиметр до кубу вже зрозуміло, що це не роздум, не символізм, і навіть не нагадування про Євромайдан, а банальний буквалізм (з банним листочком клену).
Місцеві ЗМІ пишуть, що над створенням цього проекту працювала ціла низка митців різного профілю та громадських активістів, але трохи незрозуміло, як за таких масштабів такої кількості людей вони додумались лише до убогого куба з бруківкою, що комусь та чомусь має нагадувати про Євромайдан (краще б вже камін поставили там, щоб можна було грітись і згадувати)?
Схоже, що там знову була та група анонімних велосипедистів, яка благословила Садового на білбордову капіталізацію Небесної сотні у березні цього року.
Звичайно, що революція потребує буквальності, бо це вже потім на неї натягується ореол романтичності та серпанок легендарності, але у цей пришвидшений час перед Другим Пришестям Христа романтичність революції відразу оформлюється у прямому ефірі (а інколи, й заздалегідь).
Але буквальність має оту традиційну звичку доходити до стану пародії в руках недосвідчених мистців та мисткинь (див. приклад Поводиря Олеся Саніна).
Тож поки ці анонімні символісти так щиро громоздять щось громіздке аби тільки погромоздіти, то навколо їх куба постійно виникають якісь непорозуміння.
Анонімні роздуміти та символісти так і не визначились з тим, чим є їх духовний куб – тетраподом для ікони, жертовником для Проскомидії чи престолом для Євхаристії?
А в цій тотальній невизначеності невігласів трохи незрозуміло, це що символ того, що революція накрилась плексигласом, і якщо так, то тоді чий це глас – божий (олігархний) чи народний (пролетарський)?
Чи, можливо, це просто місцевий варіант Кааби, тобто свідчення того, що незабаром тут постане львівська мечеть?
Поки що за таким псевдо-мінімалізмом помітно лише примітив колективного розуму і ту інфантильну радість, що він (куб) світиться вночі.
Деякі презервативи також світяться вночі, але це ніколи не є причиною для особливої радості (бо це хіба що якийсь дешевий варіант для бідних). От якби вночі в тому еластичному процесі обміну речовин світились відразу обидва партнери (а не один якийсь член), можливо, як наприклад, у фільмі Трон, то це б було круто, хоча таке вже, напевне, десь зреалізовано на відеокамеру.
Але й знову це питання творчої реалізації, бо секс зі заплющеними очима (оте тактильне пробудження сексуальності) може бути естетичним, як у давньому ледве не софт-порно La Orca зі ще молодим Мікеле Плачідо, а може бути диким та страшним, як в останньому фільмі Міхалкова Солнечный удар зі вже легендарним епізодом про падіння шаблі анонімного поручика.
Саме тому усе це встановлення куба з бруківкою більше нагадує акт урочистої мастурбації, того буквального виразника свята вседозволеності розливати будь-що будь-де, аніж знаком любовної (закоханої) взаємодії з культурним простором міста.
Так звані мистці та мисткині, наче песики бігають містом зі своїм щенячим захватом і гадять, де хочуть.
Вони вперто намагаються всучити своє законсервоване гівенце, хоча з історичного моменту П'єро Мандзоні вже минулого 53 роки і це не особливо актуально. Але у провінційному Львові, цій столиці українського безкультур'я й не така допотопність проканає і захавається ура-патріотами та бугага-хіпстерами.
І все ж трохи незрозуміло, кого і чим оце сіре та куце намагається вирвати з повсякдення? Навіть слова розумніші за цих творців цієї пам'ятної геометрії, бо Сірекуце – це чарівне ім'я якоїсь привабливої молдаванки в якомусь українському романі.
Оскільки сьогодні у нас два прикладу навколишнього неадеквату, то для місцевих хіпстерів лунає хіт Arca "Thievery", як ідеальний приклад тієї співпраці з культурним простором до якої варто стреміти.
Отож, поки куб стоїть навпроти ЛОДА на радість жлобських хіпстерів, то у холі (а хулі?) самої ЛОДА також зовсім несподівано розташувався кований іконостасик Євромайдану та АТО для рагульських гопників.
Кований стіл (з гільзами, калиною, книгами життя, окривавленою бруківкою (у кубічній к-ті 4 штук) та пострелігійною банею, що не крутиться) стоїть навпроти кабінету тимчасового голови Львівської ОДА Юрія Турянського, і тому, напевне, не варто довго думати, хто його додумався туди поставити і чи є в тому якесь співпадіння.
Ось так куб хіпстерів та стіл гопників (а Турянського вперто пов'язують зі Свободою, гопоту якої так ненавидять місцеві хіпстери) зливаються у сопричасті безталанного паразитування на пам'яті Євромайдану та АТО.
Тільки якщо куб хіпстерів бачать майже усі, то стіл гопників у холі Турянського майже ніхто не бачив, оскільки його творці, напевне, користувались етикетним принципом Пеппі Довгопанчохи про незабутнє оте, що справжня леді може колупатись у носі лише тоді, коли її ніхто не бачить.
У холі Турянського усе просто, наче у Карпатах – ось тут святеє святих, ось тут ковчег завіту, а ось тут – поверхня для учти праведників.
Майдан – ліворуч (з жіночого боку), АТО – праворуч (з чоловічого). Баня – дещо постхристиянська (хоча й з хрестами), бо за Україну воюють навіть жидобандерівці та бандеробудди.
І якщо хіпстери хочуть, що куб з бруківкою на кожному кроці нагадував про Євромайдан, то гопники ідуть іще далі, бо стіл стоїть у кожній хаті, а їдження-причастя там відбувається щодня.
Тож поки хіпстери бавляться абстракціями, то гопники оперують зрозумілими для них картинками і тому невипадкового, що тут відразу згадується девіз плодючості Первака "Щоб стояв у кожній хаті".
Так фалічність столу Турянського (де Ерос в купі з Танатосом) обганяє мастурбаційну фалоцентричність кубу місцевих хіпстерів у своїй близькості до народу, бо Провідну неділю ще ніхто не скасовував, а абстракції хіпстерів поки що до одного місця.
І так, ось такий в Україні народ, який ведеться на різні рагульські покручі (а-ля кований стіл пам'яті), але оскільки місцеві прогресивні нічого кращого поки що не придумали, то нехай вже так буде.
Та й як вони щось придумають, якщо вони плоть від плоті цієї землі, бо між гопниками та хіпстерами стільки спільного, о, солодкий Ісусе, що вони навіть не здогадуються.
Звичайно, що всі ті куби та столи, то дріб'язок поміж того, що робиться в країні, але це ще один приклад кризи місцевої культури, яка не може адекватно описати реальність у якій вона існує.
А оскільки сьогодні у нас два приклади навколишнього неадеквату, то для місцевих гопників лунає хіт Onuka "Місто" (посестринська близькість до треку Moderat "Bad Kingdom" тільки посилює її урбаністику), як майже ідеальний приклад поєднання актуального саунду та народних мотивів, до якого варто стреміти.