Маша Кондратенко "знайшла свій щоденник" (2024)
Старомодний дебютник піонерки неошароварної навали, яка б спокійно могла тихенько писати треки для Дорофєєвої.
Тихий реліз стерильних прикладів після ейфорії з "Ванькою-встанькою" та загравань з Клавдією Петрівною від виконавиці Маші Кондратенко.
Цю вгамовану ситуацію можна було передбачити ще торік чи навіть позаторік. Ще до хайпу на масках КП. Кондратенко щось трохи приречено сіпається туди-сюди, і десь би, звісно, щось подібне й пасувало українській музиці, але ж не з таким старомодним мисленням та лірикою.
Десь років дев'ять тому такий матеріал ще б якось можна було зрозуміти в обійсті Маші Кондратенко. Після неошароварної ейфорії весь цей дешевий наїв про сильну кобіту, яка добряче настраждалась у світі, є доволі необов'язковим та досить фальшивим.
У межах альбомних скітів просто можна подумати, що це звичайний набір патетичної графоманії у теплому пледику. Увесь цей терпкий смак портвейну на губах, сповідальність про сірість днів та руїни душі чи речення на кшталт "Тепер я нова сторінка старої книги. Я своя власна муза і сумний письменник. Я розтоплю теплом набуту роками кригу". Вав.
Якщо слухати лише останній трек "заведу кота", то здається, що вона так нікуди не втікала зі своїми неошароварними етномотивами у якусь ледь не рокову свободу. Там вона й досі така собі далека родичка гурту Kazka, яку можна згадувати лише на великі свята. Найдивнішим у цій ситуації є те, що вона ще й воліла б міксувати це журливе хлопоманство з чимось на зразок The Ting Tings чи навіть The Kills ("подзвони мені"). Там дивись і на альбом гурту Phases "For Life" (2015) якось замахнеться.
Цілком справедливо, що у якомусь місці вона є конкуренткою виконавиці Kler на чемній нивці богомільного мазохізму з такими кумедним умліванням на споді, що відразу проситься у другий сезон серіалу про каву з кардамоном ("вивчи мене").
Її ліричний хіт "мала" вже зараз потребує якогось українського мультфільму про казкові пригоди підліткинь. Якогось дешевого та далекого родича Крижаного серця зі значно простішим сюжетом та без всіляких новомодних натяків на мінливу гендерну ситуацію навколо. Наприклад, питомий вкраїнський треш Клара і чарівний дракон (2019).
У всьому іншому вона могла б спокійно бути заслуженою гострайтеркою виконавиці Дорофєєвої ("під вікнами", "подзвони мені", "стабільно паршиво"). Власне, у цьому сегменті її дебютник значно кращий за будь-яку творчість Дорофєєвої українською мовою.
Здається, уся її проблема у тому, що вона забагато слухає Дантеса, який за звітний період конкретно підсів на роковий косплей, на такий собі дантесовий псевдорок з псевдоглемом під гітарку у дворику під вікнами.
Десь саме тому вона так вперто намагається відшукать поміж незрілого гламуру драйв рокової свободи. Дати глибини чи навіть якогось дарку поміж трипхопи про псевдокохання та псевдобуття ("псевдо"). Оголосити себе посестрою самої Долорес О'Ріордан. Вав.
Уся її романтична старомодність наївно вірить у те, що саме так її пластмасова Барбуся постане до життя, поїде з рідного міста та нарешті запишеться на візит до гінеколога. Лишилося тільки позбутися у мисленні спадкового проміжку далекої родички десь між третім альбомом гурту Kazka та колективом ТіК.