Сумська артистка Moann у пошуку потрібних слів та інтонацій.
Дебютний мініальбом Анни Карпенко під псевдо Moann наразі лише обіцяє багато чого з того, до чого вона ще не може дотягнутися.
Сумська, а нині київська артистка Moann засвітилась у 2023 з треком "Птахи", який був одним з найкращих того року. У подальших треках ("Вщент", "цінності") перед дебютним мініальбомом вона вже десь трохи звернула не туди, щоб навіть позбутися іронії "Панічної атаки".
Час нині летить швидко, а її дебютне EP "дім без світла" знаходить себе у текстах лише на двох останніх треках. Початок перших двох треків у неї, звісно, що перспективний ("під водою", "те саме"). Довго, однак, ці обіцянки не тривають, а з глибини вона може запропонувати на них мало чого. За технічною акуратністю (пауз чи аритмії) з'являються кліше, а меланхолія навіщось переходить у травмований речитатив.
Поп завжди у неї визирає з-поміж цієї альтернативи, і у цьому моменті навіть можна відшукати щось позитивне там, де Крихітка є її магічним орієнтиром, адже у першому випадку вона звучить як покращена та рокова версія Христини Соловій, а в другому – як рокова версія Дорофєєвої, якби та вміла співати українською.
На щастя, Moann не зупиняється на цих дріб'язкових перемогах. Бере Garbage своїм несмілим орієнтиром та майже залітає в індастріал. Попри млявий текст та ще роблену спокусу трек "паузи" є саме тим, схоже, чого так хотіла Юля Юріна на альбомі "Дім брехливих дзеркал" (2024).
Так зрештою Moann і досягає нового ідеалу у своїй дискографії, яка за альтернативою вже бачить себе у чомусь нуарному. У цій еротичній відстороненості, наче Дженніфер Коннеллі на іграшковому конику у супермаркеті, вона нарешті знаходить ту омріяну єдність звуку та лірики, яка й дозволяє записати трек "дім без світла" у перелік найкращих треків 2025 року. На речитатив у ньому вже можна якось заплющити очі, але у майбутньому його краще таки зовсім відцуратися назавжди.