Оманлива та примхлива візія пекла за рогом та іншої чортівні під боком.
Альбом шанобливого трип-хопу під ялинку від проєкту дніпрянина Юрія Буличева та його завзятих помічників.
Десь це вже було неминуче в історії проєкту Monotonne, що він пристане до трип-хопу з його оманливою, примхливою та непевною природою. За бажання "Days Move Slow" можна навіть вважати вітанням горгонічному мініальбому Monokate.
Буличев свідомий всього трип-хопового пекла за рогом та іншої чортівні під боком разом з червоними ґратами на обкладинці. Десь трохи бавиться з цією ілюзорною атмосферою.
Готичний орган у першому треці "Незнайомці" є доволі самовикривальним. Це забавка, трохи горорна пародія з пошанівкою Portishead та тій нуаровій розкоші, що так повільно підноситься в власнім ідеалі до артового статусу ("Days Move Slow", "Даремно").
Збоку, зазвичай, це має достатньо кумедний вигляд. Щось на кшталт клубного номера "Rich Man's Frug" танцюристів Боба Фосса у Sweet Charity (1969).
Це пастка, твань, павутина, підступ. З потенційною жертвою тут граються, спокушають всілякими міражами. Все примарне та хитке. І цій сновидній омані найбільше пасуватиме візуалом не так щось нуарне, хоча насамперед тут варто пригадати The Woman in the Window (1944) Фріца Ланга, як, звісно, що L'année dernière à Marienbad (1961) Алена Рене ("Картонні міста").
Це – архетипова хтоніка жіночої природи. З цим тут також бавляться, адже відразу знайдеться хтось, хто нічого не розуміється у злочинній двозначності у теперішні часи ("Беладона") або ж ніколи не бачив старих горорів у контексті нинішньої війни ("What's That Squeal").
Чоловічий голос тут також потопатиме у фіналі всіляких в'язких речовин. Він там вже зовсім якийсь потойбічний ("Hold Me Tighter, Television"). Що він там хоче сказати? Ніц не розібрати.
Найцікавішим же моментом платівки є, власне, те, що поміж сонму різноманітних артисток найбільш вирізняють треки за участі Tik Tu ("Ідем", "Океан"). Ось де найбільша таємниця цього альбому.