Дебютний мініальбом сольного проєкту очільниці гурту Go_A Катерини Павленко.
Таємничий образок Катерини Павленко розвіюється у трип-хоповому дурмані, де вона вже мусить виговорити свою іншу половину.
Вдале перевтілення очільниці гурту Go_A знаходить у трип-хопі рідну душу своїм потаємним думкам. Вона ще не настільки нуарна фаталька, як хоча б Крихітка, однак повільно старається у той бік.
Етноклубняк гурту Go-A на альбомі "Іди на звук" (2016) був доволі безхитрісним явищем. Один реальний хіт "Жальменіна" ніяк не міг витягнути той посполитий щем зі жорен одноманітності. Здебільшого щось гіпнотичне у тих хороводах можна було лише уявляти.
Дебютний сингл її сольного проєкту Monokate "Svit Song" десь ще трохи пантрував Онуччині мельодії, а другий трек "Vorozhyla" – навіщось давав сеанс карпатської псевдомістики до прісної стрічки про Довбуша. Саме тому, власне, трип-хоп на мініальбомі "Половина мене" десь можна вважати певним одкровенням у її дискографії. Вона нарешті відшукала щось ще більш своє, аніж усе попереднє.
Павленко ще трошки заповільна тут, адже візуально вона – викапана лисичка-сестричка. Щось значно хитріше, ніж та матрична Триніті на обкладинці (це у неї, певне, щось від мами-військової). То лише її аватарка для цього світу. Битий тут, звісно, небиту везе.
Перші треки її дебютного мініальбому дещо розчаровують. Трек "Пахнеш" хоч і кращий за все попереднє, ще навіщось бавиться романтичними кліше ("А я дарую тобі світ, де кожен буде знати, що ти лишив мені свій слід, і я змогла літати"). Надалі звідси варто запам'ятати лише панівну фразу від пані "я дарую тобі світ". Ну, щоб відразу окреслити всю подальшу диспозицію.
Хоча тут насамперед й спадає на думку трек Massive Attack "Teardrop" та до Бет Гіббонс з Portishead вона ще не дотягує травматичною тріщинкою. Вона не зовсім спокусниця. Просто хоче бути жінкою. Чогось особливо хворобливого тут нема, як і нуарного підступу.
Може саме тому той Нео так солодійствує убік у треці "Хлопчик" про ще одного інфантильного пустомелю ("Якби знав, мій милий хлопчику, ким я бачила тебе. Хоч зі мною сам на сам ти завжди літав десь там. Говорив про щось пусте")?
Той трек вона наче забрала у Христини Соловій з тією вакарчукескою про друга ("Якби знав, мій милий хлопчику. Скільки я до тебе йшла, залишаючи усе на порожньому шосе. Догораючи до тла")? Ще трохи й тут лунатиме безсмертний хіт Патті ЛаБелль "If Only You Knew".
Саме тут, до речі, й мав вигулькнути вокалом сам Паліндром, а не у треці "Нас несе". Його присутність на цьому альбомі є цілком передбачуваною. Маємо ще одну владну Панну для його антропології. У "Нас несе" Паліндром вже відверто зайвий зі своїм гамлетівським надривом. Сам, а особливо його фраза "Мій депресивний стан розвалився, як союз". От навіщо усюди пушити ті згадки про Совок? Це його стоп-слово?
Степан – то десь трохи самообман. Коли він співає "я п'яний і смішний", то мо' він й справді смішний, коли п'яний, однак він ще більш кумедний тоді, коли вдає з себе цнотливе пітятко. Він тут зайвий усюди.
Особливо коли Павленко співає про те, що: "Половина мене відкривається знов. Половина ховає цю дивну любов". І фраза "Але ти знаєш все. Проростати б думками в твою темноту. І пірнати б словами в її пустоту" також не про Паліндрома. Це про ту її іншу половину. А коли вона співає "нас несе", то це знову не про Паліндрома, а про ту її дивну половинку.
Трек "Men" варто вважати перехідним на цьому мініальбомі. Павленко тут вперше ледь помітно являє світову свою нуарну іронію ("Хто ти, мій невигаданий друг? Створюєш ілюзію тепла. Кожен зайвий рух може запалити і до тла. Темна прірва втрачених ночей. Схована в холодній глибині. Стомлених очей. Манить опинитися на дні").
Десь навіть здається, що крихіткового глуму у цій жіночій знудженості зовсім нема, проте він тут таки є, варто лише уважно прислухатися до цих слів, що легко обпатрають будь-якого невдаху – "Можеш відкриватися мені, мій самотній друг. Що ти там сховав на глибині?"
Вершиною мініальбому "Половина мене" є трек "Цілувати", що так продовжує попередні візії, аж ледь не до маніфесту про безплідність зустрічей з чоловіками ("Скільки води у пустих розмовах, але всі ці голоси гають час. Доведи все, що мені відомо. Протилежні полюси – це про нас").
Саме тут Павленко нарешті випускає свою лисичку погулять усіма цими нуарними млостями та іронією. Нарешті слухач чує від неї найголовніше – "Я мовчатиму, а ти відпусти. Я не люблю, коли отак без мети". Відвічна жіноча прагматичність завжди битиме чоловічу інфантильність у рольовій матриці жорстокого патріархального світу.
Ось вона вся садомазохістська норма цього світу – "Але тіні моєї кімнати знають те, що нікому не знати. Я сьогодні готова програти і просто хочу тебе цілувати. Наші ролі вже не переграти. Я просто хочу тебе цілувати. Обіцяю тобі не зникати. Я просто хочу тебе цілувати". Усе це, звісно, нуарна пастка. "Я сьогодні готова програти". Ха-ха. А завтра вже ні? "Обіцяю тобі не зникати". Ну-ну.
Хлоп там зайвий. Певне, присутній там лише для того, щоб вона власноруч не співала ту двозначну фразу "Скільки тебе на моєму тілі". Та як щось схоже на дует Ніка Кейва та Кайлі Міноуг про дикі, власне, неприборкані рожі, то цілком може бути. Хтось таки мусить померти, а Тіночка Кароль просто вдуситься за таку лірику.
Цікаво, хто може бути нашим Айзеком Гейзом, щоб його можна було так вільно цитувати? Love? Love? I know you can hear me. Hell Is Around The Corner.