Михайло Барабаш: Людина – головна тема у мистецтві

Триває цикл розмов Варіантів з сучасними художниками і так ми зустрілись з Михайлом Барабашем.

Михайло Барабаш родом з Тернополя, але, як художник cформувався у Львові.

Тут він навчався у Львівській академії мистецтв, тут вперше презентував мистецькі проекти, які називає ключовими у його творчій біографії.

Михайло працює у жанрі живопису, інсталяції, перформансу, ленд-арту, аудіо-візуального мистецтва.

Був одним з учасників мистецького угрупування Кома (Кома – Сергій Петлюк, Олексій Хорошко, Мирослав Вайда, Михайло Барабаш).

Він є також співзасновником мистецького об’єднання НУРТ, яке займається організацією проектів та фестивалів, пов’язаних з сучасним мистецтвом.

Восени минулого року Барабаш спільно зі своїми друзями організував у Львові фестиваль аудіо-візуального мистецтва Тетраматика.

Барабаш також причетний до створення та організації фестивалю сучасного сакрального мистецтва Сакральний простір.

Михайло постійний учасник фестивалю Форт-місія, Тиждень актуального мистецтва, Український зрі, брав участь у багатьох інших мистецьких проектах в Україні та за кордоном.

Про те, з чого почалось його мистецтво, про улюблених художників, про те, чому він спалив свій мистецький проект, чому дивиться американські бойовики і де шукає ідеї та натхнення – читайте в інтерв’ю.

З чого все почалось

В дитинстві я багато малював, змальовував гори паперу, перемальовував різних тваринок з листівок.

Потім ходив з сестрою в ізо-студію, але там мені навчання не пішло. Там було дуже нудно, я навіть прогулював заняття.

Уже пізніше почав ходити у школу мистецтв, там вже все склалось. Помалу я почав усвідомлювати, що у мене щось з того вийде.

А коли я був у 7 чи 8 класі, мені батьки сказали, що я буду поступати у Косівський або Вижненський коледж прикладного мистецтва.

А ще мій далекий родич вчився у Вижниці і розказував про навчання, а брат двоюрідний про Косів розказував, я собі уявляв, як там є.

І визначальна була та річ, що я вже не хотів вчитися у школі. Мене ті всі предмети дістали.

Я вступив до Косівського коледжу, але тоді я усвідомлював себе не таким художником, яким є зараз, думав стати швидше ремісником, малювати натюрморти, продавати картини.

Коли став художником

Тут можна завдячувати Ігорю Шумському (львівський художник, професор Львівської академії мистецтв), він наставив нас на сучасне мистецтво.

А ще мене зачепила одна річ. Мій однокурсник Євген Стоянов з Придністров’я, який після педагогічного коледжу поступив в Академію мистецтв, навіть не після художнього, вів серйозні дискусії з викладачами про сучасних художників.

Я цього всього не знав, в училищі максимум згадували про Чурльоніса, трохи про Пікассо.

Я навіть на першому курсі не міг підтримати серйозних розмов про Малевича, як Євген.

Тому я почав активно шукати різні матеріали, книги про художників, мистецтво.

Яким художником ти себе називаєш сьогодні?

Мені подобається слово концептуальний художник, концептуальне мистецтво. Це має відношення до ідеї. Важлива ідея!

Про перші перформанси і натхненників

Я почав робити перформанси на 3 чи 4 курсі. Не можу згадати чи мене Бойс до того надихнув.

У 2002 році я поїхав в Європу і там купив книжку Іва Кляйна, де прочитав про його перформанс, в якому він використовував оголених моделей для нанесення фарби на полотна, я приїхав і робив такий перформанс у гуртожитку.

То був період майже фанатіння художниками ХХ століття – Юкер, Ів Кляйн, Фонтана, Абакановіч, Сікейрос і багато інших. Той же Малевич.

Про стилі і непередбачуваності

Завжди казали, що ти мусиш знайти себе, бути впізнаваним, якщо тебе впізнають, ти на правильному шляху.

Мені у цьому плані подобається Пікассо, який працював у різних напрямках, робив різні експерименти у різних стилях.

Мені подобається такий варіант, коли художник увесь час у пошуці. Я не проти, що є стиль, але ти очікуєш, що приблизно буде.

Чому мені подобається перформанс, тут ти інтуїтивно можеш відчути стиль. Насправді ти чекаєш він нього щось несподіване. Я не знаю чи це добре.

Мистецький процес Михайла Барабаша

У мене немає майстерні, куди б я міг приходити. У мене все відбувається хаотично.

Ідеї до нових проектів я шукаю на вулиці, коли гуляю. Люблю перейтися містом, подумати.

Дуже часто випадкові речі тебе надихають. Поведінки людей. Я хочу купити собі диктофон, щоб записувати ідеї, бо сюжетів дуже багато з’являється під час таких прогулянок.

Мене найбільше вражають динамічні речі, рух у місті, вони найбільш дотичні до перформансу, це як глюки у старих фільмах. Мені постійно це нагадує фільми Фелліні.

Теми

З мене сміються батьки, коли говорю про нову виставку, вони кажуть: "Що, знову "людина"?" Це можливо завдяки нашій кафедрі, професору Медведю, я присів на ідею, що людина – головна тема у мистецтві.

Про кіно

Ми колись купували диски, від Бунюеля до Кустуріци, ходили на кіноклуб у Ляльку.

А зараз до фільмів простіше ставлюсь. Люблю французькі фільми, вони більш релаксові.

У студентські часи складніша книга чи фільм допомагали, на нові ідеї надихали. Сьогодні ти себе заставляєш дивитись фільм.

Колись ти йшов від бажання побачити щось нове і не те, що у телевізорі. А зараз загальна соціальна проблематика всюди є активна, тобі вистачає подивитись новини, а далі включити релаксовий фільм.

Про музику

Я слухаю радіо. Я люблю енергійну музику, рок-н-ролл, часом джаз чи класичну музику.

Деколи під фільм працюю. Під аудіо-книжки я не можу працювати, не можу сконцентруватись. Деколи під тупі фільми, бойовики найкраще йде робота.

Місько Барабаш і найважливіші його проекти

Це мої два диплома. Лептопи, проектори тоді були рідкістю, коли я робив перший диплом. Це був кінетичний проект.

У цьому проекті йшлося про людину, зникнення тіла як фізіологічного об’єкту. Про стержень людського існування – душу.

Я зробив інсталяцію Людина-риштування. Мені тоді подобалася Абакановіч. Я навіть потім спалив цю роботу, щоб вона наді мною не нависала.

Не знаю, чи радив я б її зараз дивитись, це досить академічна річ вийшла, але це для мене знаковий і вагомий проект.

І проект Артефак для мене важливий.

фото: НУРТ