Мирослав Кувалдін & ІБАШ "Чікі-Бум!" (2026)
Свінговий альбом Мирослава Кувалдіна та Інструментально-бліндажного ансамблю шансону, де взагалі нема шансону.
Дебютник стьбного матеріалу для Збройних Сил України дозволяє собі подекуди значно більше, аніж зазвичай можуть представники Культурного десанту.
Мирослав Кувалдін (The Вйо) нині керує ансамблем військовослужбовців ЗСУ, де також потрібно зауважити й співачку Юлію Франц. Разом вони стильно грають стьобний свінг за підтримки Культурних сил.
Відразу варто зазначити, що на альбомі "Чікі-Бум!" (2026) взагалі майже немає шансону. Найближче на нього хіба лише натякають треки "Мамо" та "69 Об Тро" (з такою собі брєговщиною).
Своїм свінгом (а також твістом та ча-ча-ча) Мирослав Кувалдін & ІБАШ більше продовжують лінію ретроадаптацій Remeza на альбомі "Кілометри" (2025). Якщо тут й згадувати з чогось світового, то, наприклад, джазове тріо The Andrews Sisters з їхнім хітом "Boogie Woogie Bugle Boy".
У своїх текстах вони поволі віддаляються від пафосу деяких представників Культурного десанту (чи Вакарчука разом з гуртом Антитіла), щоб поволі зменшувати відстань до окопного панку на кшталт Trench Orderly ("Йде піхота"). Туди вони, звісно, ніколи не дійдуть зовсім, адже мусять таки мати якісь офіційні обмеження та статутні обов'язки ("Брате").
На деякі речі вони можуть ще хіба натякати ("Дуй-дуй"), десь можуть передавати привіт Жаданові та ВВ ("Морпіх"), однак загалом їхнього приколу цілком достатньо для гарного враження.
Ретро посилює стьобний заряд альбому, стримує пришестя пафосу та дозволяє легко нанизувати потрібні слова так, щоб уже не було нічого фальшивого у цій делікатній ситуації ("Чікі-бум"). Після свінгового "Диктатор моди" вже можна було б остаточно вигадати свого Дживса та Вустера. Звісно, що між рядками слухачі та оглядачі (якщо вони, звісно, не дізнаються про війну лише з новин) можуть зауважити й деякі інші речі.
Юлія Франц відповідає на альбомі за певні еротичні натяки у ліриці. На деякі з них, хоча б "Коли морпіху треба, морпіх приходить і своє бере" ("Морпіх") чи "Скажи копати, і я буду копать, сержант, сержант, сержант" ("Сержант"), мусіли б покрутити носом тутешні феміністки у гендерних педалях. Такій старомодності у цьому артистичному обрамленні вони б навіть могли виписати якусь підсумкову нагороду.
Мирослав Кувалдін & ІБАШ десь трохи передбачають цю ситуацію у треку "Я люблю комбата". Після олдскульних заяв "Нашого комбата варто поважати. Я пішла ще далі і його люблю" та "Все, що треба знати людям про комбата, – три звичайних слова: я його люблю", де вони ще й стібуть безпілотники Ані Лорак, вже геть несподівано трапляється наступне: "Тільки від комбата годі і чекати теплих слів, бо комбат комбрига полюбив. Я люблю комбрига раз, я люблю комбрига два, я люблю комбрига три. Я люблю його, а ти?"
Це таки цікавий коник від представників Культурного десанту у нинішній ситуації. А війна розмиває деякі межі й без згадок про пост- чи метаіронію.
Так з треку "Ти такий цікавий" і утворюється потрійний шар асоціацій із радянського шкільного фольклору про маленького хлопчика (який постійно щось там знаходить з критичними наслідками для навколишніх) та нинішньою ситуацією з ТЦК і ВЛК, яку підсумовує лірика на кшталт "Краще свідомим трансгендером стать, ніж бути хлопчиком у 45".