Розмаїття талантів Олександра Ремеза на другому альбомі мандрівного життєлюбства.
Новий альбом харків'янина Олександра Ремеза, військового та лідера гурту Руки'в Брюки, з історіями про щастя під час війни.
Після гожого треку "Сакс на Саксаганського" для твістових тарантінесок десь трохи здавалося, що новий альбом від Remez увесь буде таким. Після треку "Щасливі" вже хотілося, щоб новий альбом був лише таким.
Насправді альбом "Кілометри" демонструє весь розмай талантів Олександра Ремеза від рокабілі до американи та фолку. Його ретрова стилізація зі всіляким начинням (зокрема, й Елвісовим) оспівує мандрівну візію свободи та життєлюбства за кермом чи біля ватри.
Він гарний оповідач з добрим гумором ("Контужений пес", "Оскіл", "Мій корч"). За потреби може дістати з кишені своєю котячою харизмою й пристрасних маріачі ("Як повернусь").
Щось соціально-політичне йому допомагають витягувати гітари, власна майстерність та якась вроджена відсутність пафосу ("Мене навчила моя країна", "Тільки вперед"). Віншує ж ретровий момент альбому іронічна морріконеска про королеву оголених колін "Ноги на торпеді" з відверто еротичним підтекстом.
Його фолковий блок десь трохи знаходиться окремо на альбомі. Десь, власне, тому, що його не обмежують у певному сенсі ретрові обставини ("Тиха трава", "До дрібниць"). Харківська школа артистичного виконання десь завжди була такою хуліганською ("Невідомі співаки", "Хто як не ми"). За такого Ремеза екзильний Сергій Бабкін вже зовсім має зникнути з тутешніх горизонтів на бундесних харчах.
Десь би, звісно, хотілося, щоб увесь альбом "Кілометри" був таким як трек "Щасливі". Sestra Blyznyuchka нині несе хвиля ледь не найкращого мініальбому року, а руханка кудись убік Jose Gonzlez виносить їх на якийсь зовсім інший рівень виконання та глибини, ніж усе попереднє.
Український круть-верть, цебто рок-н-рол, якраз й потребує таких заповзятих життєлюбів, а тому мусить бути крізь роки всіляке та різне. Хоча б таке як Shakin' Stevens та його трек "You Drive Me Crazy".