Серіальний косплей стрічки Buried Родріго Кортеса в українських умовах війни.
Режисер та сценарист Сергій Касторних переписує власними словами чуже кіно, щоб завжди лишатися у межах куцої серіальної естетики.
З чогось доброго у портфоліо Сергія Касторних поміж всілякого мотлоху на кшталт Мирний-21 (2023) чи Зірки за обміном (2021), де він був як не другим, то четвертим сценаристом, можна згадати хіба фільм Як там Катя? (2024). Там він також був одним з чотирьох сценаристів, і, здається, на щастя, ні на що не впливав.
Історію стрічки Мишоловка про солдата Стасюка, який у червні-липні 2023 року провів півтора місяця у заваленому бліндажі під Кремінною, Касторних старанно косплеїть з фільму Buried (2010) Родріго Кортеса.
Переписує власними словами трагедію в Іраку на гепіенд в Україні та взагалі не цурається десятка відвертих запозичень. Схиляється до фільмування одним планом, де монтаж за прикладом Buried ховає за затемненням. Десь незабаром ця техніка у нього перетвориться на пародію.
Безпардонно забирає у Раяна Рейнольдса деталізацію наявних речей. Верхній одяг. Ракурс Бога. Пошуки сигналу. Історію про те, що всіх вбили окрім нього. Зміну кольорів лампи. Таблетки з подальшими глюками. Детальні плани предметів. Прощальне відео. Спробу суїциду. Приглушену сцену шокового стану. Вибухи зверху. Змію у Кортеса він перетворює на щура з дзюрки. А фразу про руку він навіть не змінює. І, звісно, янгольське світло у фіналі.
Навіть за такої кількості учнівських запозичень його аматорське мислення спроможне лише на серіальщину з пафосними діалогами та акторством поспіхом. Усе важливе про його стрічку можна зрозуміти ще на стартових титрах. Її спокійно можна б було скоротити до короткометражки, але хтось вирішив похизуватися операторською хореографією. Добре, що у сценариста Касторних ще не дійшли руки до стрічки Гармоні Коріна Aggro Dr1ft (2023), а от Віктора Франкля він десь трохи на дозвіллі начебто читав.
Так кумедно дивитися на те, як претензійно він тим своїм картонним, серіальним мисленням намагається давати цифрові шуми безпосередньої реальності. Навіть замахується на натуралізм, де не цурається й мастурбації перед оголеними спогадами на колінах. Його герой сміло фільтрує одну рідину з відра у куточку, що той Метт Деймон на Марсі. Цікавим там є лише один момент – солдат Стасюк з'їв свого щура-побратима насправді чи лише у своїх фантазіях?
Навіть поміж такої халтури у стрічці Мишоловка знайдеться ще більше халтура. Це музика до фільму, яка майже ніколи не змовкає надовго. Композитор Хосейн Мірзаголі (БожеВільні) наче дивиться якийсь зовсім інший фільм. У Buried музика дає саспенс та тло, а Мірзаголі байдуже навалює одні жахливі кліше. Йому б у Гуантанамо працювати звукачем, а не робити музику до фільмів. Чи хоча б до Буданова записатися, якщо у нас практикують щось подібне за певних обставин.
Коли герой Касторних збирає воду під час дощу, то у кадр навіщось з розгону вривається ейфорійна виконавиця Povin', щоб остаточно перетворити все на кітч своїм косплеєм звуків банджо у фінальному треці фільму Buried. Касторних, певне, вбачає у тому якийсь особливий символізм, адже у гепіенді на титри ще навіщось заскакує сам Жадан зі ще однією жахливою піснею.
І навіть цього йому мало. Аскетичну стрічку Кортеса він безладно завалює чимось схожим на цитати з Jacob's Ladder (1990) Едріана Лайна, Cast away (2010) Роберта Земекіса (розмови зі щуром Ремі) та всілякими євангельським алюзіями. За бажання Касторних ще можна пригадати радянський фільм Добровольці (1958) Юрія Єгорова, де Леонід Биков грав героїчного підводника з подвигом Христа. Його ж чотириденний Лазар таки воскресає для янгольського світла попереду.
фото: dzygamdb.com