Жадан дає Леонарда Коена і це таки несподівана алилуя у його дискографії з паном-акомпаніатором Гуржи.
Негадане пробудження з летаргічного сну поета та пророка Сергія Жадана, наче його смачно поцілувала у прекрасні вуста якась чарівна принцеса.
Третій альбом дуету Сергія Жадана та Юрія Гуржи несподівано стає найкращим виступом Жадана за останній мільйон років. Ця уроча мить вкотре нагадує всім навколо про те, що не варто недооцінювати Господа, у якого навіть каміння зможе заговорити. Що вже писати про шановного Сергія Вікторовича.
Після перегарної екзальтації сьомого альбому гурту Жадан і Собаки "Злий" (2024) Варіанти вже зовсім махнули на нього рукою. На творчий дует Жадана та Гуржи взагалі вже не було жодних сподівань після профанації українських світочів від Сковороди до Тичини на альбомах "Фокстроти" (2021) та "Skovorodance" (2023).
Цікаво, що саме змінилось у процесі створення, що Сергій Жадан нарешті проснувся від летаргічного сну? Що підштовхнуло його до цього преображення? Перст Божий чи вправна жіноча рука? І як довго триватиме у ньому ця теофанія? Це найцікавіші запитання цього альбому.
Найголовнішим на альбомі "Семафори" є не той момент, де Жадан нарешті відшукав у собі на біблійному полі потенції Леонарда Коена, щоб заразом ще перетнутися з британцями Tindersticks, які цьогоріч, до речі, випустили альбом "Soft Tissue".
Найголовнішим тут є той доконаний факт, що він нарешті зайшов у собі потрібну інтонацію для своїх провідників. Нарешті він майже зовсім позбувся пафосного пролетарського перегару та фільольогічного флексу чорного романтика, щоб стати зовсім іншою людиною. Людиною, яка легко може обламати псевдодуховний кітч новоявленого пророка Вакарчука.
Територія Леонарда Коена ніколи не мала бути дивиною для чогось такого з рук Жадана. Здається, що він вже давно мав туди завітати, але чомусь постійно зволікав ("Потяг", "З того боку ріки", "Сіяч").
Всі ті дещо базарні підспівування кобіт з ресторацій та сінти за прикладом альбому "I'm Your Man" (1988) чудово пасують профетичним актам Жадана. Лише інколи він ще й досі збочує у свій звичний пролетарський перегар і тому якось вже мусить над цим недоліком трохи погарувати у вільний від усього іншого час. Мусить розуміти, що вже не варто ніколи повертатися до попереднього стану. До речі, кобіти на альбомі є переважно зайвими, окрім тих коенівських епізодів, де їх ще можна зрозуміти з огляду на джерела впливу.
За межами його коханого ска-панку рокнрола з готичним органом (чи навіть сайкобілі) також не є для нього якоюсь дивиною. Вона також робить з нього геть іншу людину з абсолютно доречним для його іпостасі саундом ("Пересадка", "Перевізник", "Чому ти їх так довго терпів", "Жнива").
Теплий, ламповий органчик особливо зігріває його душу у ці часи й там, дивись, у нього руки остаточно дійдуть до чогось Венздейного ("Діти і пси", "Порти"). Хіба дитячий хор там є дещо зайвим. Наукою у ньому йому може стати трек "Conversion" з нового альбому Nick Cave and the Bad Seeds "Wild God" (2024).
Це новий Жадан без усього зайвого та недоречного. Це людина, яка знає всю силу слова у своєму спокенворді, який і підносить його у треці "Блюз китайських кросівок" до незвіданих досі артистичних обріїв. Таким Жадана ще ніхто ніколи не бачив. Навіть лібідолебідка Христина Соловій. Десь такими й мають бути його колаби з Мертвим Півнем. Такою й має бути відповідь кітчевому благовіснику Вакарчукові з його голосінням про голос покоління на альбомі "Той день" (2024).
Британський гурт Tindersticks робить Жадана лише кращим і це ще один несподіваний момент цього альбому ("Intro: світ", "Outro: світ"). Він не зовсім крунер, звісно, але цей бароко-поп робить його живим та справжнім. Це найкращий Жадан за останній мільйон років ("Місто (в якому я народився)"), хоча він ще там й збивається навіщось на сентиментальність пізнього Скрябіна.
Камон, прошу пана, стриманнє, то ваше все. Цього тримайтеся та ніколи більше не відпускайте, адже на небі завжди більш радітимуть за одного грішника, який кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, які не потребують покаяння.
З такої радісної нагоди на Різдво не гріх вкотре насолодитися суперхітом гурту Tindersticks "My Oblivion" альбому "Waiting for the Moon" (2003).