Новела добровольця 2-ї роти, 5-го батальйону ДУК ПС Юрка Вовкогона.
Це вже не перша зустріч з відповідальним за долю Всесвіту, прес-секретарем МО "Дзиґа" та бійцем 2-ї роти, 5-го батальйону ДУК ПС Юрком Вовкогоном на сторінках Варіантів, ось тут і тут можна прочитати його інтерв'ю після ротацій до Пісків, але це перша публікація його новели "Якось так".
Лисий тільки тепер зрозумів, що він вже в тилу. Його ліва рука тримала комір сорочки якогось хіпстера, а права наносила методичні удари по закривавленому обличчю. Все ніби було нормально: приїхав на ротацію цілий, вже два дні не бухав, не схоплювався посеред сну, не читав новини.
Просто перед поїздом зайшов на "Дзиґу" попити кави, а за сусіднім столом цей придурок почав розказувати: "Я ложив на їхні повістки, я шо лох шоб за олігархів іти воювати?"
Від крові неприємно злипалися пальці. Кєнти цього клоуна щось кричали, навіть повставали з крісел, але руки простягати не насмілювалися.
"Це не ми герої, це вони сцикуни", – Лисий згадав, як Філософ завжди із сумом повторював цю фразу. Вже машинально, без ентузіазму, зробив кілька ударів, забрав у хіпстерів зі столу пачку цигарок, закурив і пішов. У спину кричали: "Тобі завтра піздєц", "Визивайте мєнтів", "Сучара, ти попав на філки".
Лисий ні разу не чув, щоб Філософ матюкався. Навіть коли в кулеметі йшла стрічка наперекіс, навіть коли гранатометники забували попереджувати про вистріл, навіть коли послизався і падав у залитому болотом окопі. Він реагував на всі свої невдачі тільки дитячою винуватою усмішкою. Ніби казав: "Ну от, знову".
Філософ – то був кадр унікальний на невезучість. В його руках клинили всі автомати. Якщо каска попадалась завелика, то чоботи – замалі. Передачі приходили в іншу роту або губилися у дорозі. На ньому завжди закінчувалася тушонка, ведешка і енергетики. А у їхньому взводі навіть склалась прикмета: "Якщо Філософ виходить з бліндажа посрати, то зараз почнеться сєпарський обстріл".
Ніхто не хотів з Філософом іти на позицію, бо всі знали що обов'язково станеться якась запара: як не кацапські дрг полізуть, то наша арта знов почне по своїх міни класти.
Ну і ще Філософ був такий правильний, що аж харило. Він завжди кумарив, щоб класти автомат на запобіжник, не давав поговорити телефоном на позиціях і вів безнадійну антиалкогольну пропаганду.
Раз Філософ навіть відібрав пляшку горілки у Шрека і поклав у полі на розтяжку, щоб сєпарів ловити. Сєпарів не зловив, а Шрек мало не підірвався, коли поліз її забирати.
Лисий проштовхувався крізь туристів з їхніми: "А ета львовській шоколад, а гдє кофє, ой да, і єщьо криівка?" Ситі рила усміхались з біґбордів, обіцяючи мир і добробут після виборів. Перериті центральні вулиці символізували турботу міської влади про розвиток Львова і нагадували окопи.
Рити окопи з Філософом означало вигрібати за двох і ще слухати безкінечні розповіді про національно-визвольні змагання, нашу історичну місію та іншу пургу.
Хлопців цікавили простіші питання, того ставати жертвою цих інформаційних атак доводилось єдиному земляку Філософа – Лисому.
Філософ падав на землю за будь-якого шуму, лопати в нього ломилися по кілька за день, а на долонях сочилися коров'ю все нові мозолі. Перший місяць це страшно дратувало. Далі звиклося, як звикається до каски, броніка, рибних консерв і постійно мокрих ніг.
Зате на посту на Філософа можна було покластися. Якось він навіть видивився в теплак, як підповзає сєпарська група. Потім їхні трупи виміняли на дві бочки соляри. Солярою Яструб і Рембо заправили "течик" і мотнулись у Курахове.
За три години вони привезли хавчик, бухло і місцеву інтим-волонтерку Сінєглазку. Сінєглазка набухалася і зґвалтувала Філософа. Його з тиждень попідмахували, але почали ставитись як до мужика, а не задрота.
Лисий пройшов по Січових Стрільців, минув універ Франка і зайшов у парк. Якось дивно було дивитися на дерева – цілі, не посічені осколками. Філософ мабуть часто тут ходив. Він насправді був не філософом, а істориком – вчився в аспірантурі. Після першої ротації Філософ прикалував, що поки він тут сєпарів з автоматом сторожить, його колеги вже дисертації з визвольної боротьби УПА та битви під Крутами захистили.
Філософ приїхав як нова копійка: у британських бєрцах, в мультикамі, з двома ящиками ковбаси від односельців і оптичним прицілом від волонтерів. На передку він випросив у комбата СВД і прикрутив на нього оптику. У перший же ж день Філософ підстрелив безпілотника. Правда потім виявилось, що безпілотник був не москальський, а хлопців з ОУН. Але їм скинули два ящика трасерів до кулемету і пару "мух" та й на тому зам'яли.
Далі справи пішли краще. Філософа назначили другим номером до Єгеря, який насправді колись був браконьєром, а тепер снайпером. Сєпари, чи то на радощах від того, що взяли аеропорт, чи від скорого приходу весни, осміліли і почали підлазити ближче. 23 лютого на "Дєнь Защітніка" сєпари з перепою серед дня вирішили проповзти вздовж посадки і захопити "Ферму".
Філософ з Єгерем їх вичислили, дочекались доки підповзуть на 700 метрів і завалили сімох, а наостанок ще Ельф з Грузіном з АГСів насипали. А так як і Єгер, і Філософ вміли байки розказувати, то вони скоро стали легендами роти.
Якби їхні історії скласти докупи то так виходило, що вони вдвох перебили всіх сєпарів ДНР і ЛНР, а Донецьк не встигли взяти, бо Філософ дорогою загубив підсумок з патронами, або в Єгеря почалася срачка від консерви з кількою.
У Єгеря історії виглядали приблизно так: "Ніч така, хоть в око стрель. Чую, за 950 метрів у кущах іволга пищить, а друга їй з ярочку відповідає. А потім ше і ше. А я знаю шо тут іволги не водяться. Я як на БАМ їздив, то там охотився і чув їх. Ну, думаю, москалики хочете до нас ярочком лізти. Добре шо я вас почув. Вони лізуть, а я на звук по іволгах стріляю. А пацани сєпарський ефір слухають і кажуть шо москалі по раціях скавулять і тут їх перериває голос: "Я, гєнєрал ГРУ Овсянніков, пріказиваю астанавіть наступлєніє на Украіну, патаму што етот Єгєрь нас совсєм бєз салдат аставіт".
У Філософа сюжети були такого типу: "Це якраз на восьме березня було. Підлізли ми з Єгерем на висоту за "Кукушкою" і за селом дивимося. Всюди тихо, а у Чучундри біля хати "Нісан патруль" стоїть. Видно сєпари приїхали коїтусом займатися.
Мангальчик, шашликом пахне, а ми зранку ще не їли. Дивимося виходить Чучундра "в платьє бєлом" з двома кавалєрами. Єгерь прицілився, а я йому кажу: "Стій, ані руш! У курвів сьогодні свято, хай тішаться".
Аж тут вицофується третій москалик, сідає на сходах і починає на баяні грати "Афіцери-афіцери, ваше сєрце пад пріцелом". А ви знаєте як мене москальська попса нервує. Кажу Єгерю: "Цей – мій".
Він грає, а я йому один пальчик відстрелюю, другий, а вже на словах "за Рассію и свабоду да канца", якраз у цього "канца" і всадив. Тепер він буде співати фальцетом краще за Газманова".
Лисий минув костел Ельжбети, перейшов на Городоцьку і протискався крізь базарних торговців, які окупували весь тротуар.
"А я би свого нігде не пустила би до армії. Це скіки грошей пішло: у роддомі – дай, у садку – дай, у школі – дай, в інституті – дай, а я зараз буду їм задурно сина віддавати аби мені його вбили або, не дай Господи, каліку вернули", – розповідала цьоця у зеленій хустці бабі, яка продавала віники. "А мій сидить у Чехії і каже шо вертатися сюда до цих придурків не буде, шо в нас нормальній людині нема шо робити", – відказувала баба, жодним чином не реагуючи на те, що в неї за віниками вже зібралася ціла черга.
Коло смітників два вуйки у кашкетах і зім’ятих засмальцьованих піджаках пили чвертку. "Ну, за мир!" – сказав вуйко і допив пів-чвертки одним махом.
З квітня вже почалось справжнє "пєрєміріє" і "Мінські угоди". Філософ харився і казав, що перемир’я з окупантом називається словом "капітуляція". З продовольством стало зовсім туго. Отвєтку давати взагалі заборонили.
Передком їздило ОБСЄ, і після того як покидало наші позиції, через півгодини сєпари дуже точно накривали квадрат 120-ками, "саушкою" або "градами". Комбата взяла військова прокуратура за мародерку і торгівлю зброєю, але він відмазався. У Макса в Дніпрі на вокзалі мєнти знайшли гранату, він з ними побився і його посадили на три роки.
Хлопці нудились, бухали і сварилися між собою. Шрека з Чеченом накрило міною, коли вони пиляли дрова. Ельф бухий стояв на караулі і з перестраху застрелив Єгеря.
Філософ віддав свою снайперку і пішов до Лисого у взвод. Рили окопи, час від часу щось прилітало і в когось попадало. Коли Фріцу відірвало ногу, із п'яти пацанів джгут знайшовся тільки у Філософа. Фріц виявився якимось земляком полкана, того Філософу дали відпустку.
З дому Філософ приїхав взагалі схарений. Мама почала хворіти, не було чим віддавати борги, всі лізли із своїми тупими питаннями: "Ну як там, скільки москалів убив?" і "Багато вам платять?"
"Знаєш, вони взагалі не дають дупля чого ми пішли воювати, вони думають, що нам це подобається", – сказав Філософ і на його обличчі знов з'явилася ця дурна розгублена усмішка.
Не то, щоб на Філософа напала депресія, або страх, просто він став якийсь повільніший, без реакції і емоцій. Один тільки раз Філософ вийшов з себе, коли побачив, що Рижий розпалював буржуйку дитячими малюнками. Їх привозили з кожною передачею, вже всі стіни були обклеєні, то їх просто складали на купу.
Хлопців малюнки мало цікавили – цілий день сновигаєш окопами, ноги мокрі, прийшов з позицій голодний, заточив мівіни з тушонкою, випив соточку і завалився спати. Тільки Філософ їх переглядав, сортував і казав, що забере додому.
Діти переважно малювали літачки, танчики і наших солдатів над якими літають ангелики. Філософ не міг розібратися: чи то ангели-охоронці чи то душі вбитих.
Якось пару днів йшли дощі, траншеї пообсипалися і Лисий із Філософом пішли їх відкопувати. Лисий завжди шукав собі роботу, щоб не забухати, а Філософа прягло сидіти весною у підвалі. І знову як колись, копав тільки Лисий, а Філософ сперся на лопату і щось думав. Від сєпарів почулося кілька залпів. Лисий крикнув: "Падай!" Філософ повільно повернув голову, розгублено посміхнувся і коло нього розірвалася міна.
Лисий сидів на лавочці на Приміському вокзалі. До електрички на Сколе було ще півгодини. Він вже третій раз намагався відвезти мамі Філософа його речі: телефон, пару книжок і купу дитячих малюнків.
Постійно починав згадувати Філософа і забухував по дорозі. Якось так вийшло, що за кілька місяців на війні Філософ у свої 27 років встиг прожити ціле життя: від переляканого і по-дитячому незграбного ботаніка-добровольця до іронічного збайдужілого ветерана.
Переважно в людей цей процес затягується на роки. Хто знає, як краще?
Коло Лисого сів неголений дід у зім'ятому брудному піджаку. "Шо, солдат, як там? Багато москалів убив?" – спитав дідо, витягуючи з торби пляшку "Львівської", – "Давай вип'ємо за мир, аби всьо добре було!" "Ага, за мир", – сказав Лисий і зробив кілька ковтків.
На Приміському штовхалися люди, запізнюючись на електрички. Баби запихали свої торби у забиті тамбури, бездомні собаки вилися під ногами, динаміки оголошували прибуття і відправлення.
На лавочці спав якийсь п'яний солдат. Прибиральниця замітала дитячі малюнки, рознесені вітром по всьому перону.
фото: друг Гаррі, друг Гуцул
P.S. До слова, у галереї "Дзиґа" завершується виставка "Примарна зона" добровольця ДУК ПС Валерія Пузіка. Юрко воював з ним в одному батальйоні і в один час на шахті ім. Бутова за кілометр один від одного, але познайомились вони лише за кілька годин до відкриття виставки. Заходьте подивитися: галерея "Дзиґа" (вул. Вірменська, 35). Вхід вільний.