Ембієнтне раювання зі споглядальними підсумками дня назустріч усьому новому.
Тиха радість кременчуцького артиста Дані Ткаченка на своєму третьому альбомі з ембієнтом, дроном та електроакустикою.
Вже другий цьогоріч альбом проєкту orfin услід за релізом "Uvi Sni" споглядає плинність цього світу, щоб позбутися усього зайвого перед чимось важливим. Технічно ж медитативне розважання і є сортуванням внутрішнього світу.
Це добрий альбом для застановлення. Він огортає та заколисує. Добре можна зрозуміти й те, чому orfin рушає на Схід у пошуках гармонії ("Chases the Flickers", "Drifts Away, Skin Gleaming"). За плинністю тут варто розуміти сезонність. Присутність початку та кінця як потреби періодичної (постійної) метаморфози.
Звідси й тут мотив ритуального кола, де можна згадати і щось із фолктроніки ("Chases the Flickers"), і зі Світлани Няньо ("Carries the Sun Rays"), і зі Sigur Rós ("In an Instant, Grows Up").
Звісно, що чи не найбільшим тут культом буде Сонце. Власне, тепле надвечірнє Сонце, яке вповільняє навколишній плин для споглядання внутрішньої краси ("Murmurs Home") перед заколисаним станом абсолютного спокою ("Kindles the Lantern"). Традиційні для orfin ембієнтні веселощі також підпорядковані ритуальному плину зі своїми ледь не індастріальними сплесками ("Speaks Mantisian").
Дронове витання своїми теплими хвилями не так заколисує (у якомусь традиційному сенсі), як шліфує та впорядковує думки задля досягнення стану тихої радості ("Floats Upon the Ferns"). Воно просочує та всотує для подальшого преображеного стану.
Цьогоріч Україна вже мала доволі несподіваний альбом україномовних мантр Tayanna & Діля "Оминай" для гармонії певної аудиторії. Він не такий досконалий як "Toi", адже навіть не здогадується про певні речі, які для проєкту orfin є цілком природними.
"Оминай" забагато дріботить там, де потрібне лише світле витання дрона. Його попсичні пози десь трохи далеко від медитативної поезії Ткаченка, що постійно перебуває у пошуку дорогоцінної перлини у собі ("Drifts Away, Skin Gleaming").
Цікаво, що таке раювання приносить з собою ще одну цікаву думку ("Is Elsewhere"). Цю спогадну тяглість якось можна десь буде лишити потойбіч? Вона зникатиме поволі чи взагалі не зникне? Це найцікавіший момент цього альбому.