Несподівано майже адекватний альбом україномовних мантр для внутрішньої тиші та гармонії певної аудиторії.
Духовна віднова співачки Tayanna після періоду незрозумілих треків, дуетів та пріоритетів.
Альбом україномовних мантр від Таянни та Ділі, де вона відповідає за слова, а він – за аранжування, негадано спродюсувала Тіна, тіпа, туримо, Кароль. Цей наглий факт стає саме тим промінчиком надії на те, що, можливо, й сама Кароль якось доросте у своїй дискографії до чогось подібного.
Співачка Tayanna довго йшла до цього альбому для внутрішньої тиші, емоційного відновлення та медитації. Після певного російськомовного репертуару у її житті з'явився перший україномовний альбом "Тримай мене" (2017).
У ньому вона впевнено трималася певного рівня про неземну любов та інші супутні дрібнички з деякими дивними фразами на кшталт "Писала вірші пальцем по стелі в холодній, самотній пустелі". У своєму денс-попі вона поставала такою собі протоКолою про заплакані очі-дівочі, кращою версією Коли без її постійного одноманіття.
Biehu, до речі, нині, довела той денс-поп у деяких своїх треках до перфектного ідеалу. Також там можна було натрапити на протоейфорію її "Фантастичної жінки", краще там, аніж згодом ("Млію") та щось на кшталт гарем-попу з турецьких чартів ("Квітка").
Після цього десь загубилась, почала постійно нагадувати у своїх піснях когось іншого. Заспівала якось з Вєрою Брєжнєвою про вишиванку після її повернення з Москви та навіщось забігла на ще один дует про грішну каву зі шансонними словами "Грішні я і ти, чому ж боїмся ми кари?"
Після такого якось зовсім не було жодної особливої довіри до альбому медитацій під крилом Тіни Кароль. Вєра Брєжнєва (відтоді просто Vera) також, до речі, випустила щось подібне про космічні вібрації та кармічні організації на своєму першому україномовному мініальбомі "Дякую" (2023), де ледь не дійшла до реклами уринотерапії у своїх закликах пити воду з криниці своєї.
Також не було жодної довіри до альбому "Оминай" на тлі нинішньої лінійки псевдодуховного кітчу в українській музиці (Вакарчук, Псюк, Jerry Heil, alyona alyona, Міша Правильний, Гоня тощо).
Якимось дивом Таянні вдалося майже оминути всі кітчеві пастки на своєму шляху до сакральних мотивів та глибокого занурення у внутрішній простір. Після всіх її пісень про неземну любов до янгольської істоти навпроти зовсім не дивно, що вона прийшла до цих мантр, де навіть може передати привіти Онуці на альбомі "Room" (2023). Десь усе схоже на те, що саме Діля урівноважує всі її потяги до подібної ейфорії, адже це він, якщо вірити Вікіпедії, працював над альбомом Росави "Колисанки" (2007), де робив щось майже схоже.
Попри те, що нью-ейдж альбому "Оминай" загалом зібраний з поп-деталей, йому майже вдається не дістати ногами всілякого псевдодуховного кітчу та неошароварщини. Поміж психоделічних сітарів його десь вже звично періодично більше тягне вбік фолкових моментів гурту Secret Garden у майже всіх треках. Фолкове, схоже, Ділі ближче до тіла, хоча у треці "Ранок роса" всю ту сітарну гармонію він би міг за бажання вивернути хоча б убік треку Ananda Shankar "Snow Flower" з альбому 1970 року.
Мінімум слів у закільцьованих мантрах від Таянни лише тішить поміж піднесених вокалізів. З чогось нещодавнього, наприклад, у треці "Сходить сонце" можна пригадати берлінця Andy Aquarius з торішнім альбомом "Golla Gorroppu".
Нічого унікального, звісно, у тих звуках немає попри всю рекламу навколо. Це музичний конструктор для певної аудиторії, але конструктор добрий зі всіляким очисним дріботінням для душі. Цікаво, що хтось з авторів альбому також, схоже, чув і про дискографію Alessandro Alessandroni ("Рідна земле", "Krishna"). Там ще, до речі, є такий момент фокусний, що якби трохи більше ці звуки звільнення вивернути вбік, то це вже б був дум-джаз.
Таянна – не настільки ще досконала душа, однак вона намагається йти до досконалости. Вона таки інколи ще не втримується та збочує у безліч ніжності та любові чи дає тварні інтонації протоКоли, хоча б мусіла розуміти, що тварному якраз не місце в етерових сферах ("Оминай"). Її Маха-мантра таки дещо кітчева після рідної землі ("Krishna"). Не екстаз святої Терези ще, звісно, та у цій духовній справі головне наважитися на перший крок.
Десь і Діля дає трохи маху. Трек "Чакра" й так дещо хилить не туди, коли Таянна співа про чисту сповідь душі (чакру Анахата), а він ще там ледь не дає героїку на кшталт теми Тревора Джонса до фільму The Last of the Mohicans (1992) Майкла Манна. У чому тут, власне, героїзм? Стати у базову асану обличчям вниз?
У всьому ж іншому творцям альбому "Оминай" можна лише побажати щастя, здоровля та всілякого намасте. Таянні на майбутнє варто триматися інтонації цього релізу та назавжди забути про грішну каву та будь-що грішне у її ліриці.