Свобода заметушилась метастазами і зняла документалку про свою виключну роль у Революції Гідності.
За чотири дні до Піррової перемоги Поро-Порошенка ВО "Свобода" залила на Ютуб просвітницьку документалку, що мала б занести їх командний дух в аннали історії.
Та, о скільки дивних відкриттів готує нам просвіти дух у цій партійній халтурці.
Біблійний розмах хорорної стилістики каналів НТВ та Россия 1.
Важкий поступ партійної епічності та малахольний ведучий у білому плащику.
Канцелярський піар на Небесній сотні.
Це все документально зафільмована версія фотошопних свободівців на Євромайдані, що має так поетично оспівувати еволюційні метаморфози Свободи від радикального до виваженого.
Від допотопного до модерного. Від закритого – до відкритого світові.
Поетична образність традиційно презентує боротьбу за владу як герцьову прю зі Всесвітним Злом.
Та це навіть не революційне піднесення "Вершників" Юрія Яновського і навіть не тарантинівські анекдоти Шкляра у Холодному Яру.
Це провінційна забитість і прямолінійність вершників без голови – провісників та збудників персонального апокаліпсису Свободи.
Свобода вже дуже давно спрофанувала та знівелювала ідею націоналізму і саме тому, коли з цих дрібних бариг спали пелени нео-фашистів та воїнів світла, у них виникли проблеми з самоідентифікацією.
Останні скандали з Фаріон, Михальчишиним, Кривецьким, Сех, Мірошніченком і Бенюком остаточно добили стару Свободу та зробили цілком актуальними такі поетичні рядки:
Комуністів у Свободі
до куя і трошки.
Дуже пре їх там усіх
цей ефект матрьошки.
Перед Свободою постав цілком билинний вибір між казковою богомданістю (паном Коцьким) та космополітичним баблом (панакотою), де вже наперед зрозуміло, що вагатись не має куди.
Свобода завжди паразитувала на авторитетах (Бандера), а після усім зрозумілого вибору готівки, й поготів. Свободівська документалка чітко фіксує оте постійне примазування до чужих заслуг: Небесної сотні, Кому Вниз, Шевченка, Котляревського і навіть Ліла Вейна.
Усі ці авторитети мали б криголамно сунути за собою Свободу в навколишньому болоті, але на контрасті, лише чомусь ще більше вирізняється їх провінційна задуха.
Брат голови Львівської ОДА Ірини Сех, колишній голова Львівської обласної ради і теперішній нардеп Олег Панькевич двічі виступає в амплуа обкуреного Ліла Вейна своїм епізодичним завтиком, але це швидше не лоліпоп, а якийсь свідок з Фрязіно.
Бугага віце-спікера Верховної Ради України Руслана Кошулинського мало б символізувати щось з Енеїдної ватаги козацьких бурлесків, але не тягне своєю анемічністю навіть на бугагашеньку Шелдона.
Більше у свободівській документалці не простежується якихось натяків на партійні меми, хоча ранковий дзвінок переляканої Ірини Сех до Олексія Кайди з запитанням "чи є у нього шприц" може побити усі рекорди відвідуваності.
Поміж мішанини епічної поетичності та відвертої маячні свободівці намагаються увіковічнити подвиг Тягнибока, який врятував поранених і побитих цілою колоною, але це не зафіксовано ні на фото, ні на відео.
І це на наскрізь дигітальному Євромайдані.
Досвідчений медик Тягнибок блискавично оцінює ситуацію, ведучий порівнює Беркут з ордами Батия, Кривецький порівнює Беркут з бісівською зграєю, але цього не має ні на фото, ні на відео.
Гнів, як блискавка прошиває країну, але його не почули у межигірській берлозі – каже закадровий голос. Беркут розсікає Кошулинському ніс (справді?)
Але ніде не зафіксовано те, як нардепи-свободівці рятують поранених.
Зате знову є фотошопні свободівці у кадрі, які безбожно переграють зі своєю галицькою маніпулятивністю. Їхня прошупана знову постає фарсом, де Ірина Сех здатна лише на мовчазну і перелякану роль.
Кайда знову стає на задокументовані граблі Кошулинського біля готелю "Україна" і в постановочному епізоді, де пораненого несе достатня кількість амунованих людей, він невідомо для чого присмоктується збоку у своїй новенькій куртці.
Закадровий голос повідомляє, що фотки присмоктаних Кошулинського і Панькевича побачив увесь світ і що їх модні маринарки навіть обстрілювали, хоче який обстріл може бути за п'ять метрів від дверей готелю.
Характерно, що відео з псевдо-допомогою Кошулинського вже видалили з Ютубу, хоча його ще можна переглянути на сайті BBC.
Добиває цю казкову феєрію своїм незмінним реноме громадянка Фаріон у модному луці з традиційними завихреннями на грудях.
Вона, наче сотник Парасюк, повторює і повторює серіальну фразу, що нібито змінила світ і зі всезростаючою есхатологічністю повідомляє трудящим про те, як небо здуріло і впало на землю.
Відразу виникає елегійний slow-motion, де Фаріон так зачаровано поправляє своє волосся в екстазі святої Терези на екстатичній миті відкритого неба (хоча небо у Свободи чомусь римується з церковними банями).
Поки небо відкрите, а Фаріон пролонговує свій екстаз, раби ребрендінгу починають ввічливо узурповувати революцію.
Войсовер урочисто повідомляє, що якщо Свободу і звинувачували у стримуванні гарячих голів, то тепер навіть запеклі критики визнають той доконаний факт, що без націоналістів революція б програла.
Цікаво, що тут задіюється не реєструюче поняття Свободи, а більш загальне – націоналісти.
Свобода, або посоромилась отак безпардонно приписувати собі перемогу в революції, або не посоромилась, і підім'яла під себе весь український націоналізм, який відтепер має асоціюватись виключно з ними.
Свобода перейшла від радикального до виваженого і тепер перші бійки свободівських гопників з регіональними биками у Верховній Раді вважаються вчорашнім днем.
І тут на сцені несподівано з'являється нардеп Ігор Кривецький. Найбільш зашифрований член Свободи, якого ЗМІ, то називають кримінальним авторитетом Пупсом, то фінансистом Свободи, то людиною Коломойського.
Він стільки часу відсидів у Львівській обласній раді за спиною Тягнибока та й зараз неособливо світиться.
Яким ж його бачить людство у цю мить слави?
Кривецький, цитуючи Пушкіна, как dandy лондонский одет. У нього дещо комісарський стайл правою рукою і якось зовсім не віриться, що він міг з Тягнибоком витягати поранених.
Сибарит Кривецький дещо агресивним голосом, ніби його забрали від кальяну, відразу перепитує у войсовера про те, шо він має пояснювати людям про роль Свободи у революції.
Бонвіван та жуїр Кривецький дивується і навіть обурений питаннями про роль Свободи у революції. Він обурюється і відразу переходить до прагматичної калькуляції вбитих та поранених свободівців у Небесній Сотні.
Байдужа бухгалтерія небесної канцелярії – не надто приємна річ у такій емоційній сфері, як Небесна Сотня і тому вже десь за кадром, щоб не було видно його очей, Кривецький говорить про депутатів-свободівців у перших рядах.
Саме там за кадром, Кривецький робить паузу і говорить, що Свобода не займалась піаром та виборами. Коли він знову з'являється на екрані, то його він вже мироточить вселенським пафосом слів про те, як Свобода творила революцію, новітню історію, щоб щось поміняти у цій країні.
Свободівці намагаються бути спонтанними (живими) у свободівській документалці, але наприкінці приходить рекламний Тягнибок і все накривається мідним інструментом.
Бо виявляється, що Тягнибок і особливо Фаріон – анахронізми. Вони лише декорації в оформленні мовлення Великого Німого – Кривецького.
Бізнес завжди є патріотом лише власних інтересів. Саме тому у холіварному зачищенні усього ветхого зовсім не дивно, що саме Кривецький є найбільш модерновим персонажем у Свободі (хоча і масовка тільки те й робить, що старанно грає свою архаїчність).
Приходить крах націоналістичного і надходить космополітен корпоративного.
Характерно, що у документалці зовсім не має Юри Михальчишина, мінімально (та мовчки) присутні Бенюк та Іллєнко і лише реплікою Мірошніченко.
Це, напевне, і є демократія, де індивідум приносить себе в жертву колективному благу. Напевне, на цій хвилі й більшості Свободи трохи незрозуміло, що використання маршів Кому Вниз – це також вчорашній день і це більше про небезпеку від зачарування масовістю з її знеособленням індивідуальності.
Особливо цього не розуміє громадянка Фаріон, яку Варіанти колись просили випустили на свободу.
Філоложка Фаріон, наче сотник Парасюк, продовжує своє серіальне амплуа, де може досхочу, ніби у резервації, бавитись можливістю двоякого тлумачення і тому заявляти, що Небесна Сотня – це були люди свободи у всіх сенсах цього слова.
Фаріон називає Небесну Сотню – ліфтом для усієї країни і монтажник документалки так прямолінійно заримовує її слова з Кому Вниз.
Фаріон пропагує духовний агон старозаповітними (ветхими) методами – і це трохи нонсенс, хоча слоган "око за око", як ніяк актуальний на війні, що називають гібридною.
У цій мінливій (гібридній) ситуації стара Фаріон – занадто дерев'яна фігура. Вона непластична, хоча й полум'яна комуністка і тому має більше зникнути, ніж змінитись.
Новий танець має бути, наче динаміт і тому для усіх свободівців звучить московський біт Mujuice "Gone Gone Gone".