Свідок рагуль-попу з мініальбомом маніакальної маніфестації своєї вразливої душі.
Виконавець Parfeniuk виливає душу після березневого скандалу з Сімбочкою у пряму бочку та молитви вищим силами.
Parfeniuk ніяк не змінюється після дебютного альбому "Врубай" (2024). Досі продовжує загортати у яскраві папірчики свій банальний рагуль-поп. Закономірно, що така діяльність привела його до цитати з роману Достоєвського "Ідіот".
Десь саме звідтам, до речі, й стирчать вуха його блаженного, можна навіть написати, що юродивого прибідняння, яке може позмагатися за пальму зі самою Христиною Соловій. Його романтичне скавуління вимолює милосердя у найвищішого Ідеалу, який (Яка, звісно) і має його якось змінити та кудись скерувати.
Свою порожнечу він солодкаво ховає за солодкими семплами, хоча там відразу постає таким собі маніяком з неодмінним привітом реггетоновому Вельбою. Він псує все те жанрове, до чого так торкається, що той Монатик. Десь вже між нами мусить якась колаба на прославу псевдодуховного кітчу та рагуль-попу (як його системного фрагмента).
Це пародія на жанр (реп чи рнб), де він навіть на мить дає Вєрку Сердючку. Це йому, звісно, допомага, як мертвому кадило ("Ураган"). У своєму романтичному скавулінні він не виходить за межі свого убогого квадрата під дощем, який приховує його сльози.
"Тебе нема", "Ти така одна. Я біжу туди, де таких нема", "Моя неземна", "Як не крути, тільки ти можеш мене спасти. Вірю в казки. Вони до тебе мене привели. Розбила мені серце. На маленькі шматки" – ось і все його голотне мислення та прагнення ("Ти така одна", "Ураган", "Твоя краса врятує світ").
Щось саме таке й мало породити з гордістю у його зраненій душі хворобливу фразу на кшталт "та прищик на носі знову голову зносить" ("Щось спільне").