Українські бенди та виконавці продовжують збільшувати кількість треків про війну з Росією.
Кількість фронтових треків щоденно помножується, але якості поміж тієї кількості можна помітити лише особливо поодинокі випадки. У війні з Росією поки що повторюється доля Євромайдану, з треклисту якого, важко і просто неможливо згадати жодного треку.
Чомусь так стається, що представники української культури не можуть (або не вміють) адекватно зобразити (пережити) цю війну. Кириленко каже, що культура має служити завданням фронту, але у тих пісенних випадках, де відбувається таке служіння, результатом може вважатись лише маразм. Попередні висновки про фронтові треки, що пропонуються Ютубом, не особливо втішні.
Люди хочуть створити щось, принаймні, особливе, але не можуть. Їх безсилля обмежене патріотичною кон'юнктурою та власною халтурою, вони пам'ятають про хітові (всенародні) треки радянської епохи, вони постійно та примітивно копіюють чужі протести (чим ображають усю творчість Зака Де ла Роча), і тому з тих міксів утворюються суцільні покручі. Російськомовні треки для українського фронту дають чітке усвідомлення того, що Русский мир з його православними естетикою – це абсолютне зло.
Тартак "Висота / Ніхто Крім Наc"
Тривала криза Тартака привозить відверте копіювання Володимира Висоцького ("Я не люблю"), а репкоровий саунд звучить аж занадто смішно та інфантильно. Положинський намагається дати драйву (і тут можна згадувати цілі рейтинги фанатів дісторшину заради приховання відсутності будь-якого сенсу та власної бездарності). Положинський пазурами хоче вишкрябати якусь потрібну іскру, але зараз для цього це проблематично.
Riffmaster feat Сашко Положинський "Земля"
Попсове (щось навколо вторинності) звучання зі зрозумілою шкалою емоцій, де текст не доганяє музику, а бігає десь біля Audioslave. Один з небагатьох російськомовних треків з маркерами українськості. Положинський дає інфантильний фіт з розкриттям плаксивої теми "мами".
Юлія Донченко "100 бійців"
Хоча Правий сектор й переслідує маршову естетику Кому Вниз, але "100 бійців" є лише переспівом (чи плагіатом) американської патріотичної пісні часів В'єтнамської війни "Ballad of the Green Berets".
ТІК "Запах війни"
Серйозні артисти намагаються не бути осторонь і тому обережно намагаються поширювати навколо ліричні теми стабільності. Чути стародавніми тіківськими "Оленями" і тут лише варто розібратись у тому, наскільки свідомим тут є цей потрібний елемент абсурду.
Анастасія Приходько та Микита Рубченко "Герої не вмирають"
Перезавантаження української кар'єри російської учасниці Євробачення з вилизаною псевдо-романтикою ОЕ та схожістю до ТІКа. "Дай мені Боже" – обережний слід того, що називають православністю Русского мира.
Гайдамаки "Укроп"
Яскраві представники нової шароварщини очікувано дають зразок примітивного самонавіювання, приклад українських зомбі, які не відчувають власної карикатурності за патріотичною серйозністю. Ідеал того, як не треба співати про війну з Росією (як взагалі не треба співати).
Борис Севастьянов "Грады, Буки – Гады, Суки"
Велика рідкість адекватності та осмисленності поміж російськомовних треків. Єдність форми та змісту.
Медовий Полин "Льоха, ти сепаратист!"
Весела та вдала панкуха з Борщова зі спомином про незабутнього скінхеда Васю. Приклад того, що стьобні речі деяким українським колективам вдаються краще, ніж ліричні.
Юлія Лорд "Єдина"
Найкращий український трек про війну з Росією за звітний період часу. Хітове поєднання інтонацій та настрою. Щось живе та людське, де не має вдавання, пози, фальшу та кон'юнктури.
Великі плани обличчя Юлії Лорд усвідомлюють час, у якому іде війна (чого не розуміє більшість виконавців) і через це їй можна пробачити занадто жіночий момент зі "тільки хлопчики дівчата вас чекають".
Татьяна Піскарьова "Расскажу тебе о любви"
Дещо гламурний трек російськомовної виконавиці, де без відеоряду важко зрозуміти, що вона адресована українським воїнам і тому її легко приписати комусь з ДНР чи ЛНР. Жодного маркера українськості. Присутність православної риторики а-ля "ангелы ушли с тобой в бой" та "объятия ада" межує з монструозним "не жалей для врагов огня".
Маша Вєтрова "Там где птицы не поют"
Севастопольський приклад того, що називають російським роком. Жодних маркерів українськості, де без відеоряду також можна подумати, що її писали прихильники ДНР чи ЛНР. Молитва, Бог (сподівання на Нього) – увесь традиційний та православний набір Русского мира.
Socium_Ua "Херувим"
Дикий та неймовірно серйозний покруч з поєднанням Цоя та православної естетики. Неусвідомлена самопародія Русского мира, яку чомусь так нерозумно використовують для потреб української армії. Банальна відсутність мислення, де просто змінилась форма, а гниле нутро так і залишилось. Увесь пафос непомильної православності зі смішними заявами про те, що "С нами правда и Бог. Нас ведет херувим" та "но с Божьим судом изыдут враги". Смішно та страшно.