Псевдоінтелектуальний блуд під омофором чемного галичанина Любка Дереша.
Документальний фільм Любка Дереша з когортою вкраїнських дієвців різного ґатунку поштивості, які навіть не думають розквітати квіточками екстази.
Ще один документал Суспільного телебачення про Григорія Сковороду вкотре закінчується сценкою з серіалу Молодий Папа, де мовці-оповідачі тайкома злизують краплини конденсату замість купелі у фонтані живої води.
Нині будь-яку статтю про Григорія Сковороду в українських медіа варто розпочинати з цієї цитати Юрія Шевельова у праці "Пролеґомени до вивчення мови та стилю Г. Сковороди": "Сам Сковорода мало чим може допомогти в цій справі. Авдиторія, до якої він звертався, добре зналася на цих матеріях і могла відразу вловити цитати, як також і алюзії на цитати та асоціяції, що їх вони викликали. Він не передбачав в майбутньому поколінь цілковито секуляризованих неуків".
Автор стрічки Сковорода. Квіти Екстазу галицький письменник Любко Дереш вже на старті перестраховується перспективною цитатою Шевельова про народницький образок Сковороди. Розпочинає свою оповідь з козирів, зі шанованого філософа Тараса Лютого, автора щирої книги "Сковорода. Самовладання". За Лютим, наче за благодатним щитом, на думку Дереша, спокійно підтягнуться на потрібну хвилю інші мовці-філософи, літературознавці, історики, священники, психоаналітикині та дослідники алхімії.
Та щоб там Дереш не собі мудрував такого горнього, він однаково падає на псевдоінтелектуальний блуд торішньої стрічки Суспільного У пошуках Сковороди. Його стрічка знову є Сковородою для чайників, де ролі чайників втілюють деякі місцеві інтелектуали. Це знову секулярне Різдво без Ісуса, де з чогось доброго подарунками можна зауважити тільки Лютого, Козловського та лише інколи Філоненка.
Особливою кумедією цей блуд стає ще й тоді, коли галицький голос чемного Дереша стає настільки шанобливим у своїй акустиці, що вже варто викликати духа самого пана Романа. Пан Роман, звісно, ще той беззубий персонаж з галицьких палестин, але ніхто б у стрічці Сковорода. Квіти Екстазу навіть не зауважив жодної різниці між ними.
Монтаж закадрового Дереша різко ріже тезами першу частину свого фільму, наче поспішає вкластися в одне ложе. Десь, певне, від безсилля ріже своїх мовців по живому, щоб вони не наговорили чогось зайвого, хоча з живого там майже ніц нема. Може цим каструвальним монтажем Дереш хотів сказати щось оригенівське про скопців з Царства Небесного?
У другій частині стрічки він вже пригальмовує, щоб дати своїм мовцям трошки більше місця для слів. За це у фіналі він з розпростертими руками очікує якось подарунку з небес під екзальтоване бренькання сентиментальної бандурки. Однак нічого йому не буде. Поміж цими частинами він ще й недоладно цитує радянський фільм про Сковороду.
З чогось відверто зайвого тут відразу можна назвати отця Олега Кіндія зі збайдужілим мисленням жертви греко-католицького позитивізму. У своїх внутрішніх приколах для коханих галичан його скисла догматична лінь навіть не намагається схопити живий досвід Сковороди за бороду. Кумедний дослідник феномену алхімії Констянтин Родигін тут також лише заради дитячої забави. Позитивісти-буквалісти звикло хочуть все звести до зовнішнього, а тому яка тут з біса квіточка екстази?
Дещо вищий рівень комічного у цьому фільмі періодично презентує собою франківський письменник Володимир Єшкілєв. Він відразу оточує Сковороду таємними товариствами. Вживає біля його містики слово "окультист" та натякає на гностику. Заявляє про суголосся слів Сковороди про Біблію зі словами масонів, розенкрейцерів та ілюмінатів. Якщо Єшкілєв не вдає дурника для якихось своїх ефектів, то він просто не бачить жодної різниці між Благодаттю та езотерикою. Навіть приблизно не розуміє контекст Сковороди, а тому є ще одним франківським побратимом калушанину Псюку.
Найвищий рівень комедії у фільмі Сковорода. Квіти Екстазу являє світові юнгіанська психоаналітикиня Ірина Семків. Це чистий сміх і гріх, де лише бракує якось галицького фройдиста, адже вже зовсім незрозуміло що вона там взагалі досліджує. Штучний інтелект за допомогою серпа та молота? Схоже, що вона нічого не зна про амбівалентний світ біблійної символіки. Даррен Аронофскі, наприклад, знає, а вона – взагалі ні. Саме тому так важко цим людям звести до купи божественний сад з плодами віри. Її фраза "він всмоктував усе, що було в світі" – це справжній подарунок долі на тлі чуток про гомосексуальні нахили Сковороди. Можливо, що саме цього одкровення й чекав Дереш з неба увесь фільм?
З чогось дрібнішого тут ще можна згадати літературознавицю Олену Пелешко з її візіонерським досвідом обабіч Святого Духа та першим кроком до іншої крайності під час фрази "Біблія прочитана буквально – це катастрофа". Немовлята у вірі не розрізняють нюансів та ще звикло рубають вуха з-за порога.
Коли стрічка Сковорода. Квіти Екстазу не блудить манівцями (навіть не манівцями Тарковського у Сталкері) та не обмацує сліпаками слона, щоб стати сліпим поводирем для сліпих, то вона тримається на трьох китах. Звати цих китів: Тарас Лютий, Іван Козловський та Олександр Філоненко. Лютий, звісно, лютий топчик. До певних речей він ще наче не дотягується (нерівна рівність у фонтані), але це так, не завжди суттєво. Козловський десь трохи розуміє абсурдність проповіді Благодаті секулярним неукам і лише у сайтовій версії чомусь пов'язує Сковороду з духоборами. Прошу пана, камон, де Сковорода, а де духобори.
З цих трьох стовпів віри найбільше плаває у водичці філософ Філоненко. Наївно вірить у нинішніх сервільних дієвців. Про тьюторів, гіпстерів та метамодерн з його вуст, то трохи смішно. Проте про малі групи та несподівану зустріч з Богом – це добре. З Майстром Екгартом взагалі весело. Його "Проповіді", які торік видала Темпора, це якась суцільна гра "Де Воллі?", де декілька ключових слів відкривають потрібну картину. Цікаво, як цю систему слів сприймали у часи самого Екгарта, адже те, як їх сприймають нині, здогадатися неважко.
Десь тут Любка Дереша можна ще вітати з тим, що він не присунув щось у своє кіно з шансонного альбому "Skovorodance" (2023) харківського пролетаря Жадана. За це йому замість фільмової бандурки небеса спеціально віддячують треком "Arrivederci" арфістки Mary Lattimore з альбому "Goodbye, Hotel Arkada" (2023).