Тихе покаяння Садового за Грибовицького монстра на тихій сесії Львівської міськради.
Ніхто не знає звідки і коли у Львівській міськраді з'явилися рамки металодетекторів, ці двері у прекрасний новий світ.
Ніхто не знає за які та чиї гроші вони там опинилися. Подейкують, що їх подарували.
Може їх з нічого сотворив Саваоф за одну мить. Може це результат діяльності Великого вибуху. Може вони телепортувалися з нізвідки чи матеріалізувалися з порожнечі.
Садовий і сам в шоці від їх нерукотворного походження, хоча переконаний, що їх поставили депутати.
Нікого особливо не перевіряють і тому місцеві ЗМІ починають писати, що псевдо-активіст Радик і журналіст Савельєв пронесли на сесію ніж та пістолет. Місцеві ЗМІ вже традиційно пишуть, але не показують фото та відео.
Але якщо це так, то нічого розумного Радик та Савельєв не зробили, бо незабаром вже почнуть шмонати й журналістів, а не просто якихось дідусів-рибалок.
Нікого ще сильно не перевіряють, але муніципали вже понтуються новим статусом та грізністю форми, ніби вони герої Чака Норріса, зоряний десант чи штурмовики з Зоряних воєн.
Ще два муніципали стоять під балконом у великій сесійні залі. Вони тільки те і роблять, що совають туди-сюди фінішну стрічку фіолетового кольору для усіх тих, хто заходить та виходить.
У цій стрічці, що постійно совається туди-сюди, уся квінтесенція Самопомочі, а фіолетовий колір лише підкреслює усю безрезультатність та безперспективність, усю кінечність таких партійних і фракційних рухів туди-сюди.
Охорона у цивільному трохи шариться залою, але нарешті починає атлантом підпирати колону. Це охорона кого? Садового? Чи Григорія Козловського?
Але й без рамок на цій сесії нудно, ніби у пеклі. Бо у раю хоч якась перспектива росту, хоча чому якась, вона там безмежна і безкінечна.
Саме тому на сесії так ревно моляться різним богам, з глибин своїх взивають до Господа, надіються на Нього та виглядають Його більше, ніж поранку сторожа, що до ранку вона стереже.
Особливо добре молиться герой минулої сесії без Садового, який не побоявся взяти відповідальність за херову роботу Львівської міської ради, винниківчанин Григорій Козловський.
Козловський щодень молиться добре та щиро і тому милосердний Господь рясно обдаровує його сумками Louis Vuitton, мештами Zilli (з богопротивного крокодила) та навіть королівським пивом.
Винниківський Григорій чудовий приклад усім тим, хто нарікає на Господа та стає невдячним за дари Його.
Хоча він й оминув кіпішу в кулуарах, однак схоже, що і його спокусили демони втрутитися у шкільний скандальчик з Оленою Пономаревою з Батьківської ради Львівщини, де він дещо необережно назвав одну винниківську маму неадекватною.
Варто тільки помітити як богоспасенно позіхає депутат Данилків з УГП. Позіхає – значить, усе добре, усе правильно. Значить очищається від бісівського, рабського, гріховного. Алілуя! Алілуя. Слава Тобі, Господи!
Саме він ще так нещодавно хотів заборонити у священному граді Львові усі секс-шопи та стриптизи.
І справді, чому б їх усіх не заборонити до ковінькової матері, бо щосесії за два метри від нього сидить собі і сидить гола кобіта у верхньому лівому кутку картини на стіні. Можливо, що це саме вона постійно сподвигає його на подібні звитяги?
І це ще добре, що це висить картина, а не ікона, бо та гола кобіта сидить одесную від головного персонажа на коні, тобто автоматично стає праведницею, але що праведність має спільного з гріховною (та пекельною) оголеністю? Нічого.
От і позіхає депутат Данилків за два метри у тій спекотній атмосфері ратушного пекла за два метри від голої кобіти з сурмою. І свят-свят-свят подумати, що це ще може бути вершниця Апокаліпсису.
Якщо такими будуть вершниці Апокаліпсису, то хто тоді взагалі спасеться? Хіба що геї, але точно не лесбійки.
Капелану Ратуші треба терміново провести вичитку у сесійній залі, повиганяти з того оплоту демократії усіляку нечисть мітлою під хвіст.
На Садовому поїздити верхи коридорами Ратуші аж до Єрусалиму та Афону (якщо вартуватиме), як той придністровський батюшка з приснопам'ятного відео.
Бо якась вже надто тиха та сесія Львівської міської ради про рукотворного монстра з Грибович. Занадто тиха та сесія, де котами оминаються гострі кути та вивертаються колами у напрямку неспійманого.
Схоже, що перетерли на Альфа Джазі усе те, що треба було перетерти (і схоже, що у тому джазі тільки Садовий був дівчинкою).
Свобода щось там ображено бубонить собі під ніс. Веремчук співає осанни Садовому, а Садовий відповідає Веремчукові взаємністю та лагідним і погідним словом.
Садовий навіть не тролить нерозумних цих депутатів, так мирно та чинно пливе ця сесія, іже херувими, ніби це Дари переносять з жертовника на престіл.
Навіть вчорашні герої Зінкевич та Босаневич, які гордо носять звання почесних укропівців, від якого повинна пісятися кожна босота та школота, чомусь зупинилися цього разу на дитячій фазі фіксації чогось чужорідного у роті.
Вони сунуть туди усе підряд: то руки, то пальці, то ручки, то якісь візитівки. Яка вже тут гігієна? Як тоді такими брудними руками торкатися жертовної політики та святих ідеалів демократії?
І чого тільки їх вчить старійшина Гринда, у яке світле майбуття їх веде? Хоча яке світле майбутнє може бути в Укропу після історії з Дніпром та відставки Маркевича? Ех, Беня, Беня.
У цій цілковитій тиші лише чути, як величає Садового команда його (та усі райадміністрації його), як ісполає у ньому деспота. За хвіст Садового тягне уся команда його (Маруняк, Голець, Сивак).
Сивак руками бачить, як якісь авантюристи хотіли втулити (пряма мова) святому Садовому різні сумнівні проекти щодо Грибовицього сміттєзвалища.
Маруняк вухами чує, що наймовірніше, Грибовицьке сміттєзвалище підпалили якісь недобрі люди, нелюди, недоброзичливці Садового.
Голець ногами відчуває, що сміття з Грибовицього сміттєзвалища вивіз якийсь анонімний депутат з Жовківщини.
Колишній парасоленосець Садового Шевців закабанів на депутатському кріслі і вже ліниво, немов та ручна мавпочка, активно та довго дякує оплесками за кожне вдячне слово з рук свого господаря.
У всій цій катавасії навіть снить та бачить наяву нардеп Кіраль. Він схожий парсуною портрету на одного фронтмена галімої львівської поп-групи, яка чомусь вважає себе (тобто своїх учасників) рокерами.
Поводиться Кіраль відповідно – як рок-зірка, як провінційна рок-зірка. І тому нагадує у цьому горлового співака Вакарчука.
Кіраль радісно вистрибує на трибуну, наче той Пилип з конопель, і це, до речі, ще ніким не забита, і тому прекрасна назва для якогось попса-рокового колективу. Кіраль та Пилип з конопель – у цій назві усе: і sex, і drugs, і rock & roll.
Але у своїй експресії, у цьому рокенрольному екстазі, у цьому передчутті жаданих дотиків від группіс, він, мимоволі, образив делікатні нотки у чуттєвій душі депутата Веремчука.
І Садовий, як батько міста та отець Самопомочі, мудрим патріаршим перстом скерував новоявлену рок-зірку на путь істинну – оговтатися та почати їсти хліб свій зі сльозами у юдолі цій.
Рок-зірка у партії може бути тільки одна (і тому стільки євангелій відразу натякають на можливий вихід Березюка з орбіти Садового). Лише Садовий може бути богом у Самопомочі, і тому він не буде змінювати тарифи на сміття, бо люди бідні та немає грошей (ніби це його колись зупиняло).
Садовий сповідається перед громадою за створення рукотворного монстра у Грибовичах. Але як лукаво він це робить. Він винний, звичайно, але разом з ним винні усі, уся Україна.
Він чує біль усіх мешканців Грибович, але його покаяння потопає у сонмі колективного, але чомусь несвідомого у своїй відповідальності за те, що має відповідати лише Садовий та його молода команда.
Він вміло переводить стрілки на Львівську обласну раду і трохи на Синютку (цього потенційного предтечу Березюка) та глаголить про християнський обов'язок оберігати сиріт.
Винні усі. Винні люди. Винне довкілля. Винні птахи небесні. Винні квіти польові.
Тим більше, що у Грибовичах не така вже й страшна ситуація. Каже Садовий і просить усіх подивитися на Городок. Але який там Городок, каже Садовий, і вже просить глянути на усю Україну.
Але тільки з нього зробили азазелика, тільки з нього. Але він урочо присягає подолати Грибовицького монстра у нерівній боротьбі, подолати так, як він вирішив у Львові проблему з водопостачанням (тобто це зробить хтось інший, а не він?)
Садовий присягає і обіцяє билинним героєм за 1095 днів та ночей завезти усіх присутніх у сесійній залі на урочисте обрізання червоної стрічки на відкритті заводу у Грибовичах (чи деінде?)
Святий Садовий ходить поміж цих нерозумних депутатів, як між краплинами дощу, ніби посеред манекенів Бруно Шульца.
І тому саме тому тут лунає хіт Bertrand Burgalat "Bardot's Dance".