Про знакові мистецькі події, про тенденції, про напрямки розвитку львівського сучасного мистецтва, про галереї Львова Варіанти спитали мистецтвознавця, історика мистецтва, координатора арт-клубу ТАМ Богдана Шумиловича.
Про виставки
Мені була симпатична виставка Костирка і Равського у Палаці мистецтв (виставка Лувр – Варіанти), виставка Сагайдаковського і Боярова в Картинній галереї, хоча вона не така визначна.
Цього літа у тій же Картинній галереї теж була виставка польського художника Йонаша Штерна, який жив у міжвоєнному Львові. Це дуже важлива подія, але львів’яни на цю виставку майже не ходили.
Дуже класна була виставка Вазарелі, хоча попса, але додала масштабності, діалогу.
А ще проект Томаша Доманського, польського класика, він творить мистецтво зі сміття. Виставка Василя Бажая була добра.
Потім фестиваль перформансу. Взагалі цей рік видався плідний на дуже якісні проекти.
Про медіа-арт у Львові
Те, що відбувається сьогодні на Майдані, показує на скільки інструментарій медійний збагачується, як люди рефлектують.
Просто у багатьох в уявленні немає, що це все може бути штукою. Але у Львові з’явилось мистецьке об’єднання Нурт і вони активно почали працювати у цьому напрямку.
Відбувся перший фестиваль Тетраматика. Виставка у Картинній галереї у межах цього фестивалю, мені видається, була найбільшою з медійних проектів цього року. Думаю, що цей рік для медіа мистецтва у нас відзначився.
TETRAMATYKA 2013 day 3 from Mykhaylo Barabash on Vimeo.
Про тенденції
Мені здається, що розвивається співпраця між художниками і тими, хто працює з різними формами медіа-мистецтва.
Це може бути однією з особливостей львівської штуки, можливо якісь аудіовізуальні проекти, як це робить Нурт.
Я не думаю, що медіа-мистецтво стане особливістю львівської штуки, але воно займає важливе місце в середовищі.
Я помічаю, що в молодому українському мистецтві, так і львівському, мають більшу силу групи і ясно, що індивідуальний художник залишається збоку.
У Львові була група Кома, тепер добре працює Нурт, є Відкрита група, осередок навколо галереї Детинпула.
Якщо про Україну говорити, то в Харкові є SOSka, Галкін створив своє об’єднання, Реп, Худрада, інші. Це така характерна риса не тільки львівська, а загальноукраїнська.
Відкрита група (фото PinchukArtCentre)
Загалом, якщо говорити про щось нове, що виникає в українській чи львівській штуці, то такого цього року не сталося.
Ми продовжуємо вичавлювати з себе совок, це намагання до самоідентифікації, окреслення власного простору, розуміння, що таке мистецтво.
Мені здається, що ці питання універсальні і все залежить від вміння художника чи художниці це правильно сконструювати. Загалом у мистецтві всі теми завжди універсальні – про життя, смерті, любов.
Про форми
В Україні домінує інсталяція, як і в світі. Молоді американські чи європейські художники працюють в менш чи більш тотальних інсталяціях.
Все більш очевидною стає відмова від картинності. Більше вдаємось до об’єктів.
Наприкладк Ярко Футимський, якого я жартома називаю місцевим Флюксусом, конструює зі знайдених об’єктів просторові середовища з певними значеннями, поетичні інсталяції робить. Стас Туріна з текстилем працює.
Все менше малюємо, все більше конструюємо. Перформанс у цьому місті буде розвиватись. Поява молодого, рефлектуючого покоління пов’язана з появою Школи перформансу, яка з’явилась у 2009 році.
До цього часу у нас не було побідних навчальних практик, хоча зараз вони також майже відсутні.
Я приїхав недавно з Петербурга, там була дівчинка зі Швейцарії, яка вчиться мистецтва. Я питав, що саме вони вивчають у своїй школі.
Вона сказала, їх не вчать щось малювати чи ліпити, якщо ти хочеш навчитись цього, то треба йти на курси.
А там їх вчать принципам саморефлексії, вони слухають курси по філософії модерну, або лекції, які стосуються аспектів гуманітарних, їм практично не ставлять оцінок, вони зобов’язані вкінці їх оцінювати, але це прозора, консолідована позиція, коли той, кого оцінюють бачить і розуміє.
У нашій академії мистецтв діє система, де немає прозорості, ти не розумієш на основі чого тебе оцінюють.
Відкрита модель, як у тій швейцарській школі, де ти дискутуєш, рефлектуєш і думаєш, де з тобою прозоро говорять присутня у Школі перформасу.
Тут художники мусять аналізувати, що таке тіло, середовище, де я, а де соціальне. Думаю, ця рефлексія народила групу цих думаючих художників, у них прорив стався за останній період, який співпав з існуванням Школи.
Про мистецтво після Євромайдану
Львів на революцію, крім махрового націоналізму чи романтичного піднесення не відреагував. Гасла, які ми бачимо: «Смерть ворогам!», «Слава Україні!» – від націоналістів.
Або більш гуманітарні – за любов, за мир, за Україну процвітаючу. Це все лунає біля основного стрижня нашого романтизму, біля Шевченка.
Наші їдуть до Києва і ставлять Миколая, на рівні місцевому мистецька спільнота ніяк не відреагувала. Я не думаю, що ця революція зможе, крім махрового націоналізму розбудити щось нове.
Про українських художників за кордоном
Не скажу, що вони кращі чи гірші, добре виглядають. І коли говорити про підсумки цього року, то вперше у Венеційському бієнале взяли участь молоді українські художники. І їхні проекти запам’ятовуються.
Наші молоді художники більш динамічні. Кадирова вміє поєднувати локальне і універсальне, місцеве і абстрактне. Вона не інтелектуал, як Кадан, але дуже потужно робить те, що робить.
Якщо ми будемо часто їздити в Європу, виставлятись, то займемо там місце. Поляки з 60-х років представлялись в Європі.
Про галереї сучасного мистецтва у Львові (Detynpula, Єфремова, 26)
Цього року у Львові відкрили галерею сучасного мистецтва Єфремова, 26, раніше – галерею Detynpula. В одній проживають художники, а іншу вони використовують як майстерню, паралельно організовуючи там виставки, перформанси, тощо.
Це не просто квартирники, такі галереї існували, у радянські час, коли авангард не дозволяли виставляти.
У теперішній ситуації у тебе немає потреби робити квартирні виставки, коли існують галереї, які тебе пускають.
Художнє середовище галерей Детинпула і Єфремова зуміли трансформувати оцей свій простір, в якому хочуть бачити своє мистецтво. Вони цю тему зуміли перетворити в мистецьку тему.
Як група вони працюють над тим, що таке простір творення мистецтва, вони піднімають ті питання, де мистецтво твориться, а де показується, чи вони відмінні.
Як художник трансформує це в переході чистих просторів. Фактично за це вони отримали нагороду PinchukArtCentre.
Над цією темою працюють художники на Заході. Ця рефлексія добре зчиталася журі.
Оці галереї, які є у Львові – це середовище молодих художників, їхній простір.
Його конструюють не як зони виставкові, це зони розмов, взаємодії, розуміння, що ми робимо.
Важко сказати чи це місце для виставки, чи місце взаємодії, спілкування. Там немає арт-директорів, як у звичних галереях. Це інше, це цікавіше, це свіжіше. Це широка тема, над нею можна працювати.
Про підсумки клубу ТАМ
Цей клуб є певною формою моєї громадської активності, це хобі. Проект буксує, не розвивається. Не вдалося нам досі налагодити трансляцію, як це робить Громадське телебачення.
Якщо складеться так, що ми зможемо ставити камеру, яка буде писати наші зустрічі і будемо викладати відео, у форматі схожому на новини з Майклом Щуром, будемо розшарювати інформацію, то, думаю, це буде кроком до подальшого розвитку цього проекту.
Про улюблених художників
У моєму топі – Кадирова, Рідний, Відкрита група, мені симпатично те, що робить Андрій Лінік, але він індивідуаліст і залишається збоку всього процесу.
Хорошко зробив цього року і хороші, і погані проекти, Петлюк радше очікуваний, але багато позитивних відгуків про його роботи за кордоном.
Місько Барабаш росте. Є група Не два, яка мені дуже симпатична. Вони в Saatchi продаються, виставляються у великих галереях на Заході.
Вони трошки в стороні, не беруть участі у конкурсах Пінчука, але дуже глибоко рефлектують. Це європейська добра штука, але про них ніхто не знає у нашому мистецькому середовищі. Завжди є ті, що в стороні стоять.