Супер Вуйки "Зі Святого Саду" (2014)
Суперпорнографія та суперкатастрофа чомусь легендарної групи Супер Вуйки.
Прес-релізи з нагоди дебютного альбому Супер Вуйків відразу сигналізують про щось допотопне та дещо відстале у своїй творчості. Усі ті, пафосні "легендарні" та псевдопоетичні "перші ластівки" орієнтуються лише на свій сентиментальний контингент. У цьому, звісно, нема ніц погано у наш прагматичний та сентиментальний вік кешівки та економічної кризи. Навіть уявну легендарність потрібно рано чи пізно капіталізувати у щось дзвінке, а у тому, як старанно місцеві емерити косять під кумирів своєї молодості є щось таке миле та няшне.
І навіть те, що вони косять під них (під всі ці Deep Purple, Nazareth, Led Zeppelin, King Krimson, Black Sabbat) без особливого вогника та фантазії також не особливо страшно, оскільки, наприклад, на останньому альбомі AC/DC "Rock Or Bust" також не особливо з драйвом, а на торішньому альбомі Black Sabbat "13" – просто не особливо страшно (хоча ними зараз хіба що дітей лякати).
Супер Вуйки навіть не Wolfmother, і тим більше не The Sword, щоб від них хотіти чогось особливого. На лайвах, можливо, все ще буде цікавішим і хоча б драйвовим. Ностальгія – це святе. Цьому не варто перешкоджати, адже краще, щоб емерити десь там кублилися собі групками та щось там собі згадували, аніж ширялись десь у забутих садах.
Але ж Супер Вуйкам цього мало. Їм мало плекати свою вигадану легендарність у своїх садах, оскільки у них, срав пес, виявляється ще є якісь амбіції. Їм мало старанно косити під своїх кумирів та тихо-мирно підробляти кавер-бендом, і тому вони роблять вилазки на територію Братів Гадюкіних та Кому Вниз. Вони хочуть бути актуальними. І саме ці пафосні потуги їх й гублять, буквально гублять.
Поміж отих зрозумілих каверних лобизань своїх небачених кумирів, Супер Вуйки достатньо нудно та передбачувано намагаються вплітати у хард-рок місцеві коломийки, що якось не дуже асоціюється з їхнім легендарним хуліганством. Можливо, що й не було ніякого легендарного хуліганства. Коли вони починають співати про пса в конюшині, то це настільки академічно, що навіть у бенду Dvornjagi з їхнім безсмертним хітом "У попа була собака" з дев'ятого випуску Ну, постривай більше антирадянськості.
У Супер Вуйків – дубові тексти на межі графоманії. Це особливо помітно у піснях про підстаркуватий мачизм ("Молодий", "Мене виганяють із дому") та в романтичних баладах з пародією на самих себе, Scorpions, а особливо мадярів Omega ("Час іти"). Повністю романтичні Супер Вуйки впадають у маразм у треці "Вибори", де вони відкривають америку капітана очевидності та намагаються балансувати своєю пародією на політичну сатиру між Братами Гадюкіними та Шнуром. У цій кон'юнктурі – все їхнє (епігонське) невміння взяти потрібну інтонацію.
На "Твоя Україна" вони намагаються стати покручем Black Sabbat та Кому Вниз. Якщо бажання прог-рокерів надихатись фентезі ще якось можна зрозуміти, то патріотичний хард-рок у всьому своєму пафосі – це щось мимоволі дивне та пародійне апріорі, хоча й зорює лицарську естетику.
Логічно, що увесь цей "Святий сад" закінчується наприкінці 80-х років 20 століття ("Пливу", "Боже, Великий Єдиний"), де маргіналізований пафос хард-року зустрівся з пафосом пізнього нью-вейву та став ненадовго потрібним щойно створеній країні в історичний момент її становлення на карті світу. Тому, окрім ранніх Кому Вниз, у них таким відчутним є щоденний радіоформат Тараса Петриненка заточений під радіо.
Тепер це все звучить смішно, так, наче гітарист Зінчук грає Паганіні чи "Політ джмеля". Все це прикольно, звичайно, але одноразово та без душі. А хіба не вона вилазить у хард-році горлом? І за що тоді їх переслідували совіти? За пародію на зігнилий капіталізм?