Вестернова халтура про махновських розбишак від режисера стрічки Політ золотої мушки.
Аматорська реконструкція вестернової (істернової) атмосфери з цілим жмутом голлівудських цитат, які ще більше висміюють це кострубате дійство.
Фільм Політ золотої мушки (2014) режисера Івана Кравчишина ніколи не був особливо ідеальним. За 18 мільйонів гривень разом чотирма сценаристами він спромігся зробити свою найгіршу наразі стрічку, яку не варто дивитися фанатам вестернів.
Навіть важко уявити, що зі стрічкою Троє робили всі ці сім років, адже зафільмували її ще у 2018. Якщо вона так вперто чекала на цьогорічне перевтілення гурту Latexfauna, то чомусь дала їхній новий трек настільки рано, що повністю позбавила його будь-якої важливості.
Вже зі самого старту глядач мусить спостерігати не кіно, а щось на кшталт аматорської реконструкції певних події зі жахливими діалогами, примітивною комедійністю та недбалою акторською грою. Навіть така відверто другорядна радянська стрічка як Тачанка з півдня (1977) Євгена Шерстобитова на Кіностудії ім. О. Довженка може хоча б похизуватися своєю гоголіаною у Малинівці та акторською школою на тлі повної безідейности Кравчишина.
Для чого його циганчук Василь так відразу апелює до Яшки-цигана з радянської стрічки Невловимі месники (1966) Едмона Кеосаяна у цій історії з начебто українським духом? Тут Кравчишин вже може хіба апелювати до тих доповномасштабних часів, де ідейні Крути 1918 (2019) та патріотичний Чорний ворон (2019) впевнено ще цитували радянські істерни.
Цікаво, що одна важлива персонажка стрічки Троє за рік встигла зіграти в обох тих фільмах, а одна її промова про револьвери так нагадує слова Меріан Старрет у вестерновій класиці Shane (1953) Джорджа Стівенса. До речі, капелюшок її втомленого коханця Арсенія вже зовсім якийсь міхалковський, а постер чудово б пасував українсько-російській стрічці Серця трьох (1992) Володимира Попкова.
За невідповідною лексикою та модерновими натяками взагалі важко зрозуміти таку кількість вестернових цитат Кравчишина. Вони лише висміють його халтурне мислення, ставлять на ньому хрестик у чомусь подальшому. У стрічці Троє немає жодної легкості чи веселості оригінальних вестернів, лише суцільна фальш.
Хіба що таким чином Кравчишин грабує награбоване та заразом уявляє себе галицьким Тарантіно. Десь вже варто йому тут повідомити, що Джанго (1966) з українськими палестинами вже якось поєднав Заза Буадзе у фільмі Мати Апостолів (2020) задля сентиментальної порнографії про митарства Богородиці у пеклі спагеті-вестернів.
Режисер взагалі не розуміє механіку вестернів зі своїм куцим арсеналом. Краєвиди ще нічого так, але на тлі хоча б Last Train from Gun Hill (1959) Джона Стерджеса, вже зовсім ніяк. То ж не згадувати тут всі курйози вестернової класики The Searchers (1956) Джона Форда?
Жодної радості чи поезії The Wild Bunch (1969) Сема Пекінпи, хоча він й наче намагається щось сказати своїм кулеметом. Добре, що режисер ще не почав цитувати револьверної гомоеротики з Red River (1948) Говарда Гоукса, адже там він би відразу зайшов на терени Мела Брукса та його фільму Blazing Saddles (1974).
Рожева сорочка та цівкова цитата з The War Wagon (1967) Берта Кеннеді не врятують Кравчишина жодним чином, а будь-яка з кобіт не зрівняється з Енджі Дікінсон у Rio Bravo (1959) Говарда Гоукса. Нікого хоча б приблизно схожого на Джона Вейна чи Клінта Іствуда тут нема, хоча музика й намагається щось інколи натякати на Морріконе.
Абсолютно асексуальна сцена роздягання під пістолетом лише паплюжить своїм еротичним невмінням всю оригінальну сцену зі стрічки Butch Cassidy and the Sundance Kid (1969) Джорджа Роя Гілла. Суперчекіст тут також, до речі, звідтам. А натяки на The Magnificent Seven (1960) Джона Стерджеса просто підсумовують увесь режисерський жах Кравчишина.
Зі свого боку він може похвалитися хіба маніпулятивною сентиментальністю, акторськими істериками та високодуховним символізмом під час останнього бою у зруйнованому храмі.
Фінал стрічки Троє відверто фантастичний. Оригінальні вестерни також нерідко грішать подібним задля справедливої відплати для злочинців. Такого там достатньо, але як саме герої Кравчишина змогли вибратися з тієї засади живими?
Може це просто фантазії вагітної дворянки, вірної подруги поручника Мартина, на мостику через Совиний струмок? Навіть цілковито недоречний у цьому фільмі гурт Один в каное щось таке натякає на титрах. Може режисеру Кравчишину варто було закінчувати свій фільм стоп-кадром?
фото: dzygamdb.com