Ціна Ритму "Точка призначення" (2025)
Концептуальна постапокаліптика снить про вихід з ядерного бункера десь у морі дурману.
Ще один ілюзорний світ гурту Ціна Ритму десь трохи за мотивами гри та серіалу Fallout чи чогось іншого дещо подібного у схожих умовах.
Начебто пост-хіп-хоп на новому альбомі гурту Ціна Ритму начебто розповідає начебто концептуальну історію про вічний двигун, катастрофу та вихід зі сховку у ядерному бункері. Можливо, що це просто така у них дитяча гра.
Після альбому "Вічний двигун" (2019) гурт Ціна Ритму йшов до свого приватного апокаліпсиса довгих шість років. За цей час у світі навколо чимало чого змінилось. У Довгого Пса був період з декількома вдалими треками, який згодом кудись безслідно зник. Джонні Дивний записав дивний та загалом зайвий альбом "Фартлек" (2023).
Лише аппекс рухався постійно вперед, щоб презентувати альбом "СНТТК" (2024), який торік став одним з найкращих в Україні. У схожому стані футуристичного відчуження той його альбом обігрує "Точку призначення" цілком та безповоротно.
"Точка призначення" (2025) вкотре є уявним простором куцої уяви гурту Ціна Ритму. Їхнім питомим дріботінням мислення за цілковитої відсутності хоч якогось натяку на цілісну історію. Десь на теренах серіалу Fallout (2024), стрічки Don't Look Up (2021) чи не надто вдалого фільму Mickey 17 (2025) їхня історія розпадається на дві частини, які ніяк між собою не взаємодіють.
У першій слухач, на щастя, має справу з чіткою лінією приреченого чи просто змученого голосу якоїсь бункерної роботеси під загублений ембієнт.
У другій частині слухача може зрозуміти, окі-докі, що гурт Ціна Ритму не зовсім Люсі Маклін. Увесь цей приватний апокаліпсис вони десь проспали у дурмані. Світ повністю навколо змінився, а вони ні, ніяк, жодним чином. Вони чи то заціпенілі кущі, чи то обкурені камінчики з очима. А може це вони ті роботи-репліканти, яких усі так шукають? На щастя, вони хоча б не цьоматимуть тут голуба під дощем та біблійними мотивами.
Це вкотре утопічні маніфести за прикладом псевдореперки alyona alyona з їхнім допотопним мисленням попри певні маркери сьогодення ("Самопал", "Нікуди не йшли"). Суцільні ілюзії з кострубатою лірикою без жодної мети чи ідеї на кшталт "Ми нікуди не йшли за межі нашого реп-куреня. Напевно саме це в них і викликає обурення. Всі пацани обкурені, ми ж репери, а хулі ні. В нас вистачає дурі, закрутили по дві дулі їм".
Така собі дитяча гра, де своє андерне гетто вони уявляють задля краси постапокаліптичним бункером. Своє аутсайдерство вони плекають ядерною катастрофою, де виживуть лише вони. Гоня також ще зовсім нещодавно збирався палити цей світ. Та попустився відразу після другого Трампа. Після нової Прямої червоної вже, певне, й зовсім забув про щось подібне.
Вони знову заблукали у своїх ілюзіях, де вони невідомо кого та коли намахали, окрім себе ("Мене не приваблювали ваші ігри, нас не цікавили ваші дебати, тому ми ніколи нікуди не бігли, але змогли вас усіх наїбати"). Вони спроможні хіба на якусь спотворену (але не кислотну) версію треку Положинського "Буча-Чака" ("Мандри"), де його ж стайлом псують щось нарешті цікаве у їхньому загалом снодійному звуці ("Протидія").
Може вони всі просто клони, які лише чомусь вчаться говорити через якийсь збій у програмі. Хіба цим й можна пояснити абеткові рядки "Я сік взяв на розі. Сів на порозі. Ці люди всі на морозі. Слід по дорозі" у треці "А-Я".