Воплі Відоплясова "Чудовий світ" (2013)
За семилітньої відсутності Скрипки на ввіреній йому території стались три визначні події.
Даха Браха вирвалась далеко у космос і тепер їх нікому не наздогнати.
Борщ, куди згодом остаточно перейшов Олександр Піпа, перехардкорив своїм альбомом "Parazita Kusok" альбом ВВ "Були деньки" (а отже і всю їх творчість).
Активізувались такі убогі нео-шароварники як Гайдамаки та Kozak System.
На новому альбомі Скрипка навіть і не думає наздоганяти та переганяти Даху Браху. Зважаючи на інші естетичні завдання, ВВ навіть не намагаються перехардкорити Борщ і тому найважчим треком альбому буде припанкована психоделія "Чудовий світ".
А усі потуги галімих нео-шароваників (Гайдамаки та Kozak System) невдало закоситись під Motorhead Скрипка обламує вже першим своїм треком "Мана".
Так легко вирішивши ці стратегічні завдання Скрипка переймається зовсім іншими темами.
Без Піпи та у порівнянні з альбомом "Були деньки" (2006) "Чудовий світ" ВВ звучить так попсово, що навіть залітає на територію Океану Ельзи. Тут відразу стає зрозуміло, що у Скрипки немає нічого святого за пазухою, бо він відверто тролить Вакарчука та його Ельзу.
У ВВ завжди краще працювали зі саундом, ніж Океан Ельзи, а тепер, коли Скрипка вирішив зіграти на їх території – ця кращість стала просто знущальною. Скрипка фрагментарно перекривляє саунд Вакарчука на треках "Мана", "Талалай" (один з найкращих треків альбому) та "Чіо Чіо Сан".
Він дозволяє собі зайти на територію брит-попу – це відвічне та благодатне місце для натхнення Океану Ельзи.
І якщо на психоделіях (яка сама по собі не є дивиною для ВВ, слух. треки "Розмова з Махатмою", "Рай", "Полонина", "Мамай") він витає на тій ділянці (Kula Shaker), де Вакарчук якимось дивом ще не тусувався ("Чудовий світ"), то на "Ладо" (ще один топовий трек альбому) Скрипка безстрашно ступає на юдолі Radiohead ("My Iron Lung") – цей сакральний фетиш усіх гнаних, скривджених та переслідуваних.
І ким після такого буде Скрипка в очах Вакарчука та Земфіри? Лише богохульником їх пошанованого Йорка, бо тільки їм було дозволено припадати там на колінця без жодних табу.
Але навіть такого панібратського святотатства мало широкій душі Скрипки після семилітнього мовчання. Він дає найкращий трек альбому (створений ще бог-зна коли). Цей трек називається "Відпустка". І саме цей трек усіма фронтами тролить Вакарчука, а особливо його пісню "Бодегіта" з римою "мохіто-літо" (і навіть перетинається ще зі славною творчістю Скрябіна).
Закономірно, що у заочному змаганні за звання "Найкращого відпочинкового треку в українській поп-музиці" перемагає ВВ (хоча ще є борщівська "Кароліна Бугаз"), оскільки там і слова кращі, і сенсу там більше, і найголовніше – він не розрахований на рагулів як це є у варіанті ОЕ.
Вакарчук так халтурить з альбомом "Земля" (хоча він, напевне, вважає, що так стібнеться зі своїх шанувальників наслідуючи приклад Muse), що його останні бондіанисті кліпи вже нічим не відрізняються від реклами Нок Спрею, тобто, є розводкою для вухастих лохів (коли їм повідомляється про плагіати у творчості ОЕ, то вони лише гордо відповідають, що їм це подобається, а тому більше думати і непотрібно).
Тривала деградація Океану Ельзи (після альбому "Модель") настільки помітна, що для піару Вакарчука вже рекрутують відомого захисника істини, правди та моралі Сергія Рахманіна. Рахманін далекий від музичного процесу на гарматний постріл і тому безбожно намагається виправдати Вакарчука невідомо перед ким.
Він так невміло намагається гнати пургу, що його аж шкода. Бідося чеше про якусь міфічну стабільність ОЕ (стабільність падіння?), повідомляє про серйозний вплив ОЕ на українську музику, заїкається про нові творчі експерименти ОЕ (ха-ха-ха) та щось там шепоче про не втрачання якості музики ОЕ.
Ще можна було б зрозуміти такі найобки в українській політиці, але в українській музиці з її безконкурентністю? Соромно має бути, товаришу Рахманін, соромно.
Тому після такого заочного, але наочного тролінгу Скрипка може зі спокійною душею втілювати у життя свою давню любов до SOAD та їх фронтмена Сержа Танкяна ("Мана", "Диво", "Чіо Чіо Сан").
Науці невідомо для чого Скрипці потрібне таке заочне змагання з Танкяном. Астральне переплетіння споріднених душ? Так під час "Щедрика" (ще одного вдалого треку) можна спокійно проводити паралелі з треком "Balcony Chats" з останнього альбому Танкяна "Jazz-Iz-Christ" (2013).
Поза такими заочними змаганнями на альбомі "Чудовий світ" можна ще виокремити деякі аспекти.
Останні два треки ("Січові стрільці", "Дібровонька") є зайвими на альбомі і тому присутні на ньому лише заради патріотичної клієнтури Скрипки, яка готова поплакатись у маринарки та обтертись соплями об камізельки (особливо на зафольклореному дабі "Дібровонька".)
Зі стьобом у Скрипки все стабільно і нормально ("Понеділок", "Примари"), тому сумувати за минулим у нього не має причин (цитата з "Весни" є на "Мана", а цитата з "Зоряної осені" присутня на "Диво").
"Диво" – особливий трек у творчості Скрипки, оскільки є живим свідченням його постійного потягу до тих абсурдних екзерсисів у царині елегійної пафосі, де посестрами "Дива" будуть: "Колискова" з "Були деньки" та "Трава" з альбому "Хвилі Амура" (2000).
А після того, як хулігани-гади вбили коня, збили росу та вчинили пожежі можна спокійно закруглятись на цій щасливій для Скрипки миті.