Бездарна псевдоеротика з паразитуванням на львівській історії винахідника гасової лампи Яна Зега.
Фанфікове мислення режисерки Громозди спроможне лише на хапливий покруч стрічок Rebecca та The Innocents, який мріє про трусики з фільму Fifty shades of Grey.
Це вже другий фільм режисерки Ірини Громозди у 2026 році. Якщо у фейковому кіно Випробувальний термін вона уявляла себе тутешньою Ненсі Меєрс, то у Всіх відтінках спокуси вона вже халтурить на теренах готики.
Під кінець 2025 року у неї ще вийшов прісний серіал Кава з кардамоном. Сила землі, де вона спромоглася запхати цитати з радянських фільмів усередину 19 століття на Галичині. Стрічку Всі відтінки спокуси можна вважати певним відгалуженням того серіалу.
Звідтам тут сценаристи Сергій Коротун та Катерина Маєвська, а також деякі актори (Лавренюк, Хохлаткіна, Кобзар). Також звідти й оператор Сергій Крутько. Це, до речі, єдина людина, яка намагалась хоч якось оживити що серіал, що цей фільм.
Всі, хто чекав на перший еротичний трилер в Україні, можуть випити чогось заспокійливого. Бездарна псевдоеротика фільму Всі відтінки спокуси може хіба ґвалтувати львівську історію винахідника гасової лампи Яна Зега. Здаля, це такий собі мікс готичних стрічок The Innocents (1961) Джека Клейтона та Rebecca (1940) Альфреда Гічкока.
Тут найкраще більше мати на увазі нову адаптацію роману Дафни дю Мор'є – рімейк Rebecca (2020) Бена Вітлі. Вже навіть у трейлері можна зауважити певні запозичення (скажімо так), операторські моменти та косплей Лавренюк Лілі Джеймс. У фіналі режисерка Громозда ще навіть вирішила дати щось схоже на шматочок з південнокорейської стрічки Служниця (2016) Пак Чхан Ука.
Всі апеляції до стрічки 50 відтінків сірого (2015) закінчуються хіба зніманням трусиків та пародією на БДСМ. 50 відтінків сірого (та подальше продовження) хоча б були смішними у своєму наївному (казковому) дусі протестантизму.
Там навіть за бажання можна виловити модну думку про те, що чоловічий світ без ніжної маминої руки виростає садистом. Прикметно, що опосередковано його туди спрямовує Кім Бейсінгер. І лише ніжна рука Анастейші Стіл скеровує його у потрібному керунку, робить з нього людину, а не звіра. Всі відтінки спокуси не працюють навіть як комедія.
Це типова для режисерки Громозди халтура, де на титрах дякують Марині Кудерчук. Можна навіть написати, що це її найгірший наразі контент. За участі Олени Лавренюк його надзвичайно легко поставити біля такої убогості як Еґреґор (2023). І тут, і там мова частково йде про спадок батька.
Акторська гра тут просто відсутня разом зі сценарієм. Зрозуміло, що Дантес та Лавренюк – це втілений жах псевдоакторства. Тепер до них долучилась ще й зірка польських театрів Оксана Черкашина у ролі служниці Катерини. Цікаво, що торік вона грала кухарку у горорі Den Stygge Stesøsteren (2025) Емілі Бліхфельдт.
Черкашина тут – це місіс Денверс з Ребекки. У документальному фільмі The Celluloid Closet (1996) про репрезентацію ЛГБТ у голлівудських фільмах місіс Денверс постає зразковим прикладом зображення чогось лесбійського як маніакального (кримінального) у голлівудському кіно 40-х років двадцятого століття.
Оксана Черкашина, до речі, у 2022 році одружилась з режисеркою Зоєю Лактіоновою. Цікаво, вона хоч якось здогадується про цей фільмовий нюанс?
У фільмі Громозди якось важко зауважити хоч якусь деконструкцію цього гомофобного моменту. А це ж вона ще вважає себе з якоїсь радості прогресивною, модною та хуліганською.
Сни (чи марення) її млявого контенту вирізняються кліповим монтажем, а обабіч деяких персонажів доволі бездарно лунає щось схоже на модерний рок-н-рол (Госейн Мірзаголі відверто загрався у композитора).
Служниця Катерина носить у 1896 році сережки з хрестиком та жує тонну жуйки. Якщо на Кульпаркові разом з нею сидів хтось з Америки, то чому не привіз їй ще й конверси як у Марії-Антуанетти? З такими елементами свій примітивний твіст Громозда могла б навіть завести у те, що Дантес та його спільниця є прибульцями чи мандрівниками з майбутнього (якщо вже продовження Крашанки летить у минуле).
Їй байдуже на це. Головне, що оператор десь трохи є фанатом Blade Runner (1981), а картина з Іваном Предтечею так гарно стікає кров'ю. Її еротика цнотлива навіть на тлі Fifty shades of Grey, проте вона, здається, надзвичайно пишається тим фактом, що нарешті явила світові перса Лавренюк у всій їхній красі, а також й голий жопусик Дантеса у дзеркалі.
Завбачливо мовчазній Лавренюк в еротичних моментах доньки Яна Зега навіть прописали руку у матні Дантеса та лесбійський цілунок з Черкашиною. Якщо у серіалі Кава з кардамоном її знеможені млості вигадав Австро-Угорський генштаб, то ці її нові досягнення вже варто занести у книгу рекордів Гіннеса.
Рок-н-рольний вихід у фіналі цієї нової Прометейки навіть розбиває четверту стіну, щоб навіщось підморгнути глядачеві поміж цієї халтури. Якщо режисерка Громозда вкотре щось хоче сказати Варіантам, то мусить знову ставати у чергу.
Добре можна зрозуміти, чому горить будинок у фіналі Ребекки, але навіщо героїня Лавренюк намагається підпалити дім свого коханого татуся? Щось Громозда трохи не прокумекала цей феміністичний момент за нестримним потягом до гуманістичної моралі.
фото: dzygamdb.com