Маразматична казочка про якогось Олександра Ковальчука у стилістиці рагульського серіалу Великі Вуйки.
Ще одна совкова ностальгія від режисера Дмитра Шмурака, яка мала вийти у грудні 2022, але навіщось з'явилась саме зараз.
Якщо режисер українофобних серіалів Великі Вуйки (2019) та Великі Вуйки 2. Вдома краще (2020) хотів щось сказати Варіантам цією стрічкою, то мусить ставати у чергу за письменником Сашком Дерманським та його книгою "Мері" (2019) про родину Ковальчуків.
Відійшовши на мить від чогось персонального у душі режисера Шмурака, варто відразу зазначити, що його фільм 7 бажань сміло продовжує бездарну лінійку різдвяно-новорічних фільмів в українському кіно.
Це вже ціле пекло про радість сімейних цінностей, де вже перебувають такі стрічки: Пригоди S Миколая (2018), Мій дідусь – Дід Мороз (2021), В. о. Святого Миколая (2021), Зірки за обміном (2021), Справжній Санта (2022), Вартові Різдва (2025) та Потяг до Різдва (2025).
Повертаючись до фільмографії Шмурака потрібно згадати той момент, що стрічка 7 бажань мала вийти у грудні 2022 року. Ніхто не знає, чому вона виникла у прокаті саме зараз. Могла б спокійно собі лежати під подушкою.
За цей час совкова ностальгія Шмурака встигла випустити фільм Збори ОСББ (2024), де навіщось косплеїла радянський фільм Гараж (1979) Ельдара Рязанова, а також й стрічку Батьківські збори (2025) з певними радянськими елементами.
Оскільки фільм 7 бажань часово знаходиться десь поблизу серіалів про Великі Вуйки з рясними цитатами з Леоніда Гайдая, то закономірно, що він недалеко втік від тієї рагульської естетики. Це така собі маразматична про інфантильного юриста Олександра Ковальчука, де найперше з чогось подібного можна згадати радянський мультфільм Цвєтік-сєміцвєтік (1948). А ще російський фільм 7 главних желаній (2013) Вадіма Сакаловскага.
Фільм починається з пострадянської хроніки. Десь поблизу витає атмосфера Рязанова (за яку режисер остаточно візьметься вже згодом). Вголос виникає фраза про "іронія долі". Згадують тут й фінансову піраміду МММ, але чомусь без Льоні Галубкова. А ось акторку Зюбіну омолоджують якимись невідомими комп'ютерними ефектами.
Дорослий головний герой й досі тягне за собою ту ностальгію, а Шмурак навіщось пише у сценарії про футбольну секцію Спартак у Києві. Просто цікаво, режисер вже зовсім тойво чи просто фанат Ахметова?
Фільмом ці акторські кривляння з метушливою біганиною та традиційним продакт-плайсментом назвати важко. Може Шмурак десь і читав ту саму книгу Сашка Дерманського (який так напосівся на Варіанти після косплею "Трьох товстунів" (1924) Юрія Олеші), проте вся так фільмова маячня ніяк не схожа на хоч якийсь сюр. Хіба сучку Роксі можна назвати хоч якось магічною провідницею між світами.
Всеохопний ідіотизм стрічки, де головний герой подекуди наче родич Алана Гарпера, перемагає все підряд. Хтозна, що там плекав у своєму полум'яному серці режисер Шмурак? The Woman in the Window (1944) Фріца Ланга? It's a Wonderful Life (1946) Френка Капри? Groundhog Day (1993) Гарольда Реміса? Jumanji (1995) Джо Джонстона? The Game (1997) Девіда Фінчера?
Більше схоже на те, що радянську стрічку Чорна курка, або Підземні жителі (1980) Віктора Греся, адже навіть запозичення з фільму Liar Liar (1997) Тома Шедьяка нічим йому не допомагають. Артур Логай навіть приблизно не Джим Керрі.
З чогось дрібного тут нічого особливо згадати. Китайці Meizu знають про фірму Мейзумі та її мобільне шахрайство? Її офіс так дивно нагадує офіс з фільму Корпорат (2026).
Володимиру Кравчуку, який тут згадує про себе у фільмі Бурштинові копи (2021), незабаром доведеться щось робити зі своїм образом після стрічок Ти – Космос (2025) та Батьківські збори (2025). До речі, школа тут, здається, саме та, що й у Батьківських зборах. Тільки охоронець ще не читає книгу "Історія Києва" російською мовою.
Під час пошуків Святого Миколая під ногами чомусь валяється якийсь кавалок з Кавказької полонянки (1967) Гайдая, а момент про автономну республіку в туалеті – це просто виняткова тупість після Криму. Акторка Мішина називає головного героя Коваленком, а не Ковальчуком, наче ще встигла глянути Антиподи з Тучею у листопаді 2022 року.
З чогось доброго у фільмі 7 бажань можна відзначити хіба те, що Артем Пивоваров, який тут виникає у кадрі, приїздить у фіналі співати у якийсь геріатричний пансіонат. Це якраз його аудиторія. Якщо режисер Шмурак й справді хотів щось такого сказати Варіантам, що міг би вже хоч трохи пошурупати чимось.
фото: usfa.gov.ua