Рагульське продовження рагульського косплею радянської стрічки Гараж у торішньому контенті з назвою Збори ОСББ.
Совкова ностальгія від Студії Мамахихотала та режисера рагульської українофобії Великі Вуйки Дмитра Шмурака.
Стрічку Батьківські збори варто вважати продовженням рагульського косплею торішнього фільму Збори ОСББ. Здається, що далі творці цього контенту вже мають замахнутися на кіно з назвою Партійні збори.
Збори ОСББ без жодних докорів сумління під час повномасштабної війни з росією косплеїли радянський фільм Гараж (1979) Ельдара Рязанова задля ілюстрації суперечки мешканців ОСББ про генератор у період вимкнень світла в Україні.
Такий покруч в українському прокаті можливий тому, що режисером тієї стрічки був такий собі Дмитро Шмурак, який свого часу фільмував українофобний серіал Великі Вуйки. Сценаристи Зборів ОСББ Іван Мелашенко та Дмитро Андрієнко свого часу засвітились у ще одній продукції Студії Мамахихотала – фільмі Бурштинові копи (2021), який вони тупо передерли з британської стрічки Hot Fuzz (2007) Едгара Райта.
Цього разу Шмурак, Мелашенко та Андрієнко вкотре не зраджують собі задля совкової ностальгії за кращими часами та декларації якоїсь банальної моралі у фіналі. Все схоже на те, що вони косплеять радянський фільм Велика перерва (1973) Олексія Корєнєва.
Зідеалізовані фантазії про школу були типовим коником радянського кіно, яке намагалося формувати будівників світлого майбуття. Свою цнотливу радянську ностальгію у цій дитсадковій казочці про преображення інфантилів творці фільму знову прикривають згадками про війну.
Можуть у цьому рівнятися не лише на себе торішніх, але й на фільм Потяг у 31 грудня від бездарного сценариста Куцика з українофобного серіалу Останній москаль. Радянська механіка в епізоді про шоколад та гречку в дусі приказки "Сєводня он іграєт джаз, а завтра родіну прадаст" впізнається відразу.
Хоча Володимир Кравчук й наче намагається давати Савелія Крамарова та загалом радянське кіно мало чим допомагає Шмураку. Це типова маячня від Студії Мамахихотала чи 1+1. Дитячі жартики про попісяти та все інше (Лізу-падлізу чи Антона-гандона). Традиційні квартальні гомоприколи. Традиційна відсутність хоч якоїсь інклюзивної чутливості.
Продакт-плейсмент. Кривляння акторів. Клавдія Петрівна у саундтреці. Гумор для зовсім одноклітинних, адже йому вже майже 100 років. Полякова намагається бути смішною, хоча якраз у ці дні відверто позориться зі своїм недалеким продюсером.
У фільмі про вибори президента у школі, де на дітей проєктують проблеми української політики, творці фільму відверто плекають тупість як електоральний ідеал.
До Війни подружжя Роуз (1989) чи цьогорічних Роузів вони ще не дійшли, а Шарло в Іспанії (1972) чи хоча б Чотири мушкетери Шарло (1974) їм краще не показувати. Зате вони цілодобово тримають культурний фронт та б'ють руснявих у хвіст і гриву.
фото: dzygamdb.com