Скандальне продовження серіалу Кава з кардамоном потребує пародійної та порнографічної версії всіх своїх митарств.
Халтурне наслідування величного стилю у потішному театрику родини Олени Лавренюк робить все для того, щоб вона стала праматір'ю всіх українців.
Перед другим сезоном творці серіалу посварилися з авторкою книги Наталією Гурницькою через відсутність подій у житті головної героїні Анни Родзінської. Гурницька заявила про порушення авторського права та почала хвилюватися через спотворення образу її Анни. Власне, цей образ продюсерка Лавренюк спотворила ще у першому сезоні.
Вінцем комунікації про подальшу долю серіалу стала інформація про те, що у другому сезоні не буде подій з другої книги Гурницької "Мелодія кави у тональності сподівання", а лише оригінальний погляд творців серіалу на подальше життя багатостраждальної Анни.
Здається, що за цей час щось таки й змінилося між ними. Перша серія серіалу Кава з кардамоном. Сила землі починається кумедними титрами про те, автори серіалу дотримуються духу, а не букви історії, адже у ньому таки будуть події з книги "Мелодія кави у тональності сподівання".
Другу книгу Гурницька пише чемно та щільно. Десь навіть краще ніж першу, адже трохи вважає себе послідовницею Марселя Пруста. Адам помер. Анна вагітна новим Адамом. Вона періодично згадує про симфонію їхньої пристрасті та знає таємницю пікантної звабливості поміж бухгалтерського обліку конкурентоздатної зовнішності на ринку. Її постійно щось муляє протягом книги. Певне, що передчуття того, що її заберуть від Гурницької злії люди.
Деякі моменти книги вкотре не сподобаються феміністкам. Режисерка серіалу Ірина Громозда в одному інтерв'ю назве Гурницьку носійкою патріархальної думки, хоча сама далеко не втече зі своїм совковим мисленням. Це, власне, не завадило їй у серіалі зробити з Анни майже феміністичну візіонерку з огляду на всі тенденції навколо.
Громозду відчутно тримає пролетарська ненависть до паничів ще з першого сезону. У другому сезоні її Анна, адже Громозда ще є й третьою у переліку сценаристів, вже стане ледь не будівничою комуністичної утопії за біблійним зразком, де лев лежатиме поруч з ягнятком та жуватиме травичку.
З другої книги Гурницької до нового сезону перейшло картярство Войцеха (у серіалі Войцека) та переінакшений алярм з каретою. Замість пригоди з поляком Тадеушем буде любов з українцем Стефаном Терлецьким. Якщо у книзі його дружину також звати Анна, то у серіалі Анна схожа на колишню дружину Павела Крушевського, одного з її кавалерів.
Також буде райський символізм у її саду та передчуття тривоги про щось у світлому майбутті. У книзі бухгалтерією маєтку займається Анна, а у серіалі – її економка Клавдія. Майже дослівно у серіалі відбудеться кавова романтика в альтанці (оранжереї) та подальша розмова Анни про це зі служницею. Якщо у книзі Анна дарувала їй за пильність ціле плаття, то у серіалі – лише новий комірець.
Насамкінець цих порівнянь обов'язково тре написати, що, серіальний Стефан Терлецький, це нове кохання Анни, ненавидить каву з кардамоном за гидотний смак. На його думку, вже ліпше пити конячу сечу. Обабіч серіальної фрази "немає нічого гіршого, ніж ображений митець" всю цю гурманістику можна вважати такою собі шпилькою вбік Гурницької.
Серіал Кава з кардамоном. Сила землі й справді пропонує хіба конячу сечу. Найлегше назвати це халтурне наслідування величного стилю тутешньою версією стрічки Be Kind Rewind (2008) Мішеля Гондрі. Це таки перемотка, любительський рімейк улюблених серіалів з історичними костюмами.
З чогось доброго тут хіба Олексій Гнатковський та його команда помічників, якими режисерка замінила імперіалістичних поляків. Правдиві галичани відразу вирізняються на тлі столичних псевдогалицизмів.
Гнатковський, щоправда, не завжди доречно дає Івана Довбуша, а під кінець ще й змушений борсатися у режисерській маячні, яку чомусь вважають комедією. Цікава харизма у селянки Христі. Дівчина Зоряна таки дещо переграє з бідою, однак назагал – це тутешня Харитя.
Нарешті проснувся оператор серіалу (замість Олександра Рощина тепер Сергій Крутько). Якщо Гурницька десь вважає себе послідовницею Марселя Пруста, то оператор – адептом самого Терренса Маліка. Звісно, що у The Tree of Life (2011), адже у серіалі стільки райської тематики, ще й Древо життя на заставці. Картинка справді тішить око. Оператор не лінується та навіть намагається шукати цікаві ракурси (Андрій в аптечному ліжку тощо).
Може він би навіть хотів би дати й щось з Barry Lyndon (1975) Стенлі Кубрика. Перша з'ява Лавренюк у кадрі ракурсом ззаду на її плаття нагадує пришестя Дарта Вейдера (Імперію тут також згадуватимуть). Цікаво, це щось начебто свідоме чи оператор так натякає щось потаємне про Лавренюк та кличе на допомогу?
Для остаточного ідеалу вартувало б підтягнути акторську гру столичних перебиранців, змінити режисерку та назавжди забрати з кадру продюсерку Олену Лавренюк з її скромними талантами. Та хто ж це зробить? Титри у фіналі цієї казки про довге та щасливе життя начебто сповіщають, що це вже все, квітка. Хіба буде якийсь спін-оф.
На п'ятій серії серіалу всі вже дружньо втомились. Останні три серії є абсолютно безідейною біганиною з дешевими ефектами та роялем у кущах.
У сьомій серій Павел (Олександр Кобзар) чітко каже, що Стефан опиниться на "шубениці" (а не на "шибениці") і ніхто навіть не збирається робити ще один дубль. Історія з віршами Грети у руках Войцека, а також його подальша дуель за її честь, мала б тривати принаймні два дні, але на паралельному монтажі йдуть кінні перегони, де дії хіба на годину.
Се типова схема для тутешнього контенту, щоб терміново затулити брак ідей хаотичним нагромадженням чужих фільмів та богів з машини. Найближчим сусідом цього серіалу поміж карпатських локацій буде недокомедія Відпустка наосліп (2025).
Усі серіальні маніфестації про дух, а не букву можуть йти котові під хвіст. УГКЦ мусить видати якось припис, що перегляд серіалу Кава з кардамоном. Сила землі звільняє від всіх гріхів на десять років вперед. Бідна Ада Роговцева поміж цих бракоробів. А ще ж є жах, що ще гірший, ніж усе акторське вдавання Лавренюк, і це безперестанна музика, якою також намагаються затулити всі бздури.
А ще ж є цілковите жахіття, що кличе про помсту до Неба. Це модельєр Коко з вульгарними кривляннями на тему ЛГБТ-стереотипів. Якщо він не крутить масно у руках якогось бублика, то облизується прицмокуючи на голе тіло Стефана, щоб невротично маслати рукою свою тростину. Якщо перший сезон серіалу мали б розвалити феміністки, то до другого вже мусить підтягнутися й квір-спільнота, щоб засудити паплюження світлого образу гея у кіно.
Безідейність доводить режисерку Громозду до звичного стану українських недокомедій на кшталт Потяг до Різдва – поєднання купи закордонних та совкових цитат (Гайдая тощо) з дешевим патріотизмом. Здається, що цього Гурницька їй ніколи не пробачить.
У цій пародії на Бріджертонів відсутня комічна традиція та акторська школа. Гнатковський приносить зі собою комедію, але нещира, схожа на механічну ляльку Лавренюк непридатна ні до еротики, ані до іронії. Їхні суперечки більше нагадують якусь радянську казку, аніж Звіяних вітром (1939) Віктора Флемінга, Приборкання норовливого (1980) Кастеллано та Піполо чи особливо Його дівчина П'ятниця (1940) Говарда Гоукса.
Поміж їхнього дріботіння на думку періодично спадає якщо не серіал Downton Abbey, то польська стрічка Знахар (1982) Єжи Гоффмана, де всі моляться та плачуть. Анна місить тісто з такою думкою про Адама, наче Демі Мур місить глину у фільмі Привид (1990) Джеррі Цукера. Пошуки обручки в офісі Стефана, де музика так хце бути комедійною, закінчуються тим, що Анна виходить наче Чендлер з туалетними дверима в епізоді серіалу Друзі про трусики Джулії Робертс.
Купання Стефана – це What Women Want (2000) Ненсі Маєрс, де Анна так втікає поглядом від його голого тіла, що та Гелен Гант від чресел Мела Гібсона. Емансипація дочки Павела Грети – це щось середнє між серіалами Бріджертони (власне Елоїза Бріджертон), Дікінсон та 1883 (ковгьорл Ельза Даттон). Біля неї ще згадують фанфік Енола Голмс (2020). Добре, що не Гусарську баладу (1962) Ельдара Рязанова, адже весь цей прогресивний мікс чомусь закінчується цитатою з Діамантової руки (1969) Леоніда Гайдая ("вус відклеївся").
Для чого у серіалі про Галичину середини 19 століття цитати з радянських фільмів? Заради розбудови комуністичної утопії в другій серії, де Анна-візіонерка бере серп у руки? Стефан-візіонер візьме до рук свій молот (майже топірець) у сьомій серії, щоб мріяти про революцію та розбудову України. Режисерка бачить у зібранні гнаних та голодних маргіналів якусь особливу пролетарську місію. І музика там відразу така, наче її героїня рятує не свій маєток, а цілий світ.
І вона ж там та цитата не одна така гайдаївська поміж деяких вестернових пейзажів. За бажання тут навіть можна згадати "Вишневий сад" Чехова. Хіба фраза Коко "на балу твого життя перестає бути тоскно" – це не перефразована цитата з фільму Москва сльозам не вірить (1979) Володимира Меньшова? І помічник Стефана чомусь так його хрестить на коня, ніби це фільм Леоніда Бикова В бій ідуть тільки старики (1974).
Закінчується ця казочка Трьома горішками для Попелюшки (1973) Вацлава Ворлічека, де галицька Попелюшка скаче на білому конику разом коханим за горизонт. Режисерці Громозді варто менше читати Варіанти. На цій території вони лише собі робить гірше. Спочатку священник-боксер, а далі що – священник-сутенер?
Яка з Лавренюк Попелюшка? У неї нещире обличчя. Її парафія – це щось меркантильне. Її амплуа – це зла мачуха, власниця невеличкого борделю під Львовом з Попелюшкою на баласті після останнього одруження. У п'ятій серії, коли Стефан каже Анні, що хоче зробити з її маєтку вокзал, то вона відразу така: "А чого ж не бордель?"
Просто декому не варто втікати від своєї природи. Це ж, до речі, якраз цьогоріч вийшла стрічка Den Stygge Stesøsteren Емілі Бліхфельдт з деякими польськими акторами. Оператор звідтам міг би взяти магічну сцену сексу у хліві чи фінал злої мачухи, яка й досі грішить з едемським змієм у руках та ніяк не може з нього злізти.
Лавренюк так зрікається хтонічности жіночої природи, так вже хоче бути святою та цнотливою лялькою Барбі, що автоматично стає самопародією. Природа, однак, пручається. Що таке Сила землі як не сила потки, сила поцьки, сила піхви (у межах нанизування міжобласної локалізації)?
Цього разу режисерка Громозда єднає політику та еротику задля шляхетної мети. Хоча всю еротику у цьому райському саду й тримають на споді, проте саме вона головний рушій режисерської політики, де українці мають кохатися лише з українцями. Секс – це і є політика (влада).
Мета ця настільки піднесена, що навіть вже й не згадаєш цитату з якогось, здається, польського детектива "Вона віддала йому червону квітку цнотливості. Він мовчки прийняв її дар без усілякого ентузіазму" у фільмі Осіння соната (1978) Інгмара Бергмана.
У єдиній на весь серіал сцені сексу після зсуву землі (як метафізичного оргазму) Анна вже не умліває так фальшиво, наче її вигадав Австро-Угорський генштаб, а мовчки та вдячно приймає сім'я майбутнього українства на хвилі патріотичного піднесення на сіні.
З Лавренюк там, звісно, не покажуть нічого такого. Все настільки цнотливе саме тому, що це не просто секс, чи секс з геополітичним інтересом як було з поляком Адамом, а акт народження незалежного українства. Анна – праматір всіх свідомих українців (галицька Єва у райськім саду). Коли паровозик Стефана заїхав у лоно її природи (жінка – це і є Рай) – то відбулось зачаття нової України.
Можна було б, звісно, написати, що вона прийняла у лоно грішне тіло поза шлюбом, згідно з деякими греко-католицькими заувагами на сповіді, але який же тут гріх? Це цілий акт Сотворення. Така вже чиста та велика любов, що навіть не снилось царю Соломону у Пісні Пісень.
Шкода, що після тих любощів Анна та Стефан відразу не підписала Акт про проголошення Незалежності України. Стефан, до речі, якось зрікся самого Бога через певні непереборні обставини, але саме через лоно Анни знову навернувся до Нього заради думки про розбудову вільної України.
Вже давно все йшло до цього моменту у Громозди. І це не лише фройдівська залізниця як у Хічкока в фіналі стрічки North by Northwest (1959), де поїзд входить у темний тунель у під час цілунку героїв на другій поличці. Кінні перегони у шостій серії – це не тільки перегони піцьків за право повного проникнення. Не лише прямолінійні змагання за те, чия пуцька краща (чорна – українця Стефана, біла – поляка Павела).
Це змагання чорного та білого коника можна навіть назвати прикладом сліпого кастингу за прикладом Бріджертонів в українських умовах. У протистоянні чорного (українці) та білого (поляки) навіть можна узріти якийсь режисерський меседж про колоніальну політику на галицьких теренах.
Десь так режисерка Громозда бачить історію України. Куди там письменниці Гурницькій з внутрішніми монологами її Анни про кавові зітхання з якимось Тадеушем та інші побутові деталі.
Та весь розмай її неосяжної думки упосліджує жахлива акторська гра та її ж (режисерки) халтурне виконання. Це кумедія, а не серіал. Кава з кардамоном. Сила землі відразу потребує якоїсь пародійної чи порнографічної версії.
Чогось на кшталт нового британського скетчкому Mitchell and Webb Are Not Helping, де у бріджертонівському стилі можна було зафільмувати історію встановлення першого унітаза у Львові. Лавренюк, до речі, щось подібне незабаром робитиме з Дантесом та гасовою лямпою в еротичному трилері режисерки Громозди Всі відтінки спокуси (2026).
Іншим прикладом для всіх охочих може стати стрічка Fackham Hall (2025), яка пародіює увесь нинішній потяг до історичних костюмів. Там багато стріляють, пердять та падають. Після пострілу Лавренюк у фільм Dzidzio Контрабас (2017) також падали та перділи.
фото: dzygamdb.com