Безглуздий парафіяльний треш Дзідзя про покаяння, любов Божу та пошану до Церкви.
Прогресивні маси Львівщини завжди чомусь ігнорували феномен треш-творчості Дзідзя та постійно відмовляли йому у будь-якому побратимстві з Братами Гадюкінами та Злим репером Зеником (Скрябіна) в обстьобуванні забиченої галицької рагульні.
Дзідзьо й справді переважно знаходився десь обабіч інтелектуальної зверхності БГ та цілковитої асоціальності Зеника у своїх лайтових піснях (та евфемізмах) і міг з матюками відриватися лише у сатиристичних короткометражках, типу Повна срака чи Каділак.
Гумористичний Дзідзьо просто увійшов у самісіньке серце низової іпостасі побожної Галичини, де її високим антиподом чомусь вважається патріотичний Океан Ельзи зі своїм царством попсової халтури. Втілений Дзідзьо став самопародією інфантильної галицької мрії, сентиментальної галицької побожності, стьобом над місцевим варіантом консюмеризму, не тільки поміж простого люду, але й посеред хіпстерів.
У якийсь момент він виріс з цієї території і вирішив піти на схід, однак там він відразу опинився в ніші локальної етнографічної дрібнички, потішного образка дивного західноукраїнського світу з індіанською амантекою на голові. Світу недолугого та забитого, світу селюків-реднеків, який і експлуатують фільми типу Політ золотої мушки чи Останній москаль. Ганна Герман певний час була в ролі манірної галицької панянки, усіх цих західноукраїнських витребеньок (прецлів, філіжанок та афин), усієї цієї заповідної іграшковості та несправжності, яка б мала з особливою силою відтінювати грізну силу та реальні впливи регіональних господарників-професіоналів.
Так з часом Дзідзьо став нікому не потрібний там (секунди в Країні У над постійним гавканням Таньки та Володьки) та абсолютно беззубим тут, і так якось повністю став фаворитом лише дитячої публіки (оскільки у підлітків вже був треп).
Найбільшою вершиною гумористичної творчості Дзідзя став трек "Павук", який навіть можна назвати Божим дивом, оскільки там нарешті дав щось адекватне навіть псевдо-репер Вова зі Львова. І на тому сатиристичний азарт Дзідзя якось стих і впав на побожний хвіст власної публіки. У короткометражці Ангели чудяться совість змушує банду Дзідзя віддати наколядовані гроші на церкву і це перша ластівка фільму Контрабас.
Далі вже був трек "Банда-банда", де Дзізьо агітував за чесну наполегливу працю (майбутнє) на противагу кримінальній контрабанді (минуле).
Так починала повставати народна комедія Контрабас.
Так Дзідзьо почав ставати законослухняним громадянином та відчув на собі увесь непосильний тягар відповідальності перед безпосередньої дитячою любов'ю. Священики пишуть йому листи щастя і просять не матюкатися. Священики навіть розводять срачі навколо богохульності його габіту (під кеди) у фільмі Контрабас (більшість з них навіть не дивилася трейлеру фільму).
Але галицьким священиками та побожному місцевому наріду не варто хвилюватися за богохульство у цьому фільмі, оскільки увесь він про родинні цінності, неодмінну важливість покаяння, милосердну ласку Божу та віру у спілкування з Творцем у будь-якому куточку Галичини (навіть у туалеті), а не лише в особливих, відпустових місцях.
Дзідзьо просто являє світові релігійний галицький інфантилізм та народне галицьке богослів'я (наприклад, у місцевих варіаціях євангельської історії про митника). Дзідзьо показує не лише традиційні для галицької побожності різкі переходи від одного стану до іншого (від агресії до побожності), але й трансформацію народних (інфантильних) уявлень про Бога на прикладі головного героя фільму (усього галицького народу).
Се історія виховання, приклад переходу від Старого Заповіт до Нового Заповіту за три дні. Коли Дзідзьо позичає з церковної скарбнички гроші (та обіцяє віддати Творцеві за три дні), то Бог приходить до нього зливою та блискавкою, але коли Дзідзьо залишає у церковній скарбничці зароблені певними авантюрами гроші, то Господь вже являється йому лагідним сонячним промінчиком.
Контрабас стає неприхованою рекламою непохитного авторитету Церкви на місцевій території. Усі глядачі мають зрозуміти, що грішну душу порятує лише чесна праця та щира розмова з Богом. Треба лише змінитися (метанойя) та не вимахуватися (як співає пісня "Банда-Банда"), і буде тобі (глядачу) омріяний галицький Рай. А усе нажите неправедною працею треба віддати до церкви. Раніше, у комедіях Гайдая про долю маленької і такої смішної людини (на які й орієнтується Дзідзьо), за контроль над цим процесом відповідала мудра радянська влада, а тепер над цим стоїть Церква.
Тобто шановне галицьке духовенство має зрозуміти, що фільму Дзідзя десь дуже далеко навіть до пасхальної підколки місцевого менталітету від Двісті Boys "Христос Воскрес".
А от виконання цього фільму, звичайно, що пекельне і трешове, бо Дзідзьо ні разу не Бенні Гілл.
І навіть не Адріано Челентано.
Розуму сімох сценаристів цієї комедії положень вистачає лише на дитячі жарти про сраку, пердіння, сцяння та гівно (в шлейках). Це убогий рівень серіалу Останній москаль (а навіть ще гірше), де безглузда біганина за артефактом немає нічого навіть абсурдового. Артист Горянський просто зайвий, а артист Вертинський в ролі митника, якому причепили гітлерівські вусики – безбожно переграє. Переграють тут усі (сам Дзідзьо лише інколи нормально), а особливо російськомовна дівчинка Альона.
Переслідувача Дзідзя постійно б'ють по сраці і це ні разу не смішно, як і "Многая літа" на похороні, як і вулканізація карлика Карла. Не рятує цю комедію навіть святий слепстік з німого кіно, оскільки Дзідзьо не Джим Керрі, а хтось анонімний псує заповітне мовчання пердінням від переляку. Тут багато зайвої та стрьомної музики, а ще більше алюзій на гайдаївські фільми (Діамантова рука чи Кавказька полонянка) невідомо для чого. Хіба що для маркування безпорадності авторів фільму, оскільки їм немає чого сказати свого.
Дзідзьо каже, що орієнтувався на комедії The Hangover (чи може на Bridesmaids?), Paul (тут би його галицькі священики точно б заплювали) та Due Date, але камон, усе це навіть не смішно, бо жодного, навіть найменшого сліду чи духу цих фільмів у трешовому Контрабасі немає. Добре, що він ще нічого не каже про серіал Wet Hot American Summer: First Day of Camp.
А наприкінці можна писати про величезну проблему україномовного гумору в Україні та брак оригінальних ідей у ньому (той ж Готель Галіція застряг десь у 90-х, а Країна У в україномовних скетчах крутиться лише у селі).
постер: kinoafisha.ua