Сонячна Львівщина вітає суботню інавгурацію Петра Порошенка споминами про кепкуючого Януковича.
Менше доби лишилось до інавгурації першотурного Поро-Поро різними важкими предметами.
Заповітна Галичина, на хвилі колективного піднесення, масово голосувала за нового президента руками та ногами.
Але у цю застановлену мить варто зупинитись і згадати досвід попередників Петра Порошенка, яких місцева громада інколи вітала з не менш кучерявим ентузіазмом.
Ні сніг, ні дощі, ні холод не зупиняли львівських шанувальників і особливо, львівських шанувальниць світлого образу Віктора Федоровича Януковича, майбутнього президента України в екзилі.
Вони прибігали і припадали так, як вже колись прибігали і припадали перед Ющенком. Вони прибігали і припадали так, як вже тепер прибігають і припадають перед Порошенком.
Епічне проникнення Віктора Януковича у їх провінційне життя вони будуть згадувати усі подальші роки на цій слізній юдолі.
Львівські жіночки приваблюють Януковича до свої крикливих тіл, але біля них, цих крикливих тілес, Янукович вже чомусь дякує за підтримку львівським хлопцям.
Напевне, львівських жіночок зачаровувала така непослідовність альфа-самця.
Януковичу завжди було важко в обіймах Львова і саме тому він постійно намагався зручно вислизати зі загребущих галицьких рук навіть, ось такими поцілунками місцевого повітря.
Місцевих хамелеонів заводила ота донбаська прямота Януковича, оскільки місцева культура публічної чемності завжди забороняла їм отак привселюдно зізнаватись у переможному буханні нерозбавленим коньяком.
Можливо, що саме тому прямодушний донбаський хлопець так періодично ігнорував галицьке лукавство?
Бо навіть так романтично оспіваний львівський дощ, аж занадто щедро, інколи, поливав його президентську чупринку.
Містичний Львів так несамовито тиснув своїми оплесками на психіку Якуковича, що навіть починав пророкувати у цьому античному місті різноманітних кассандр та хвойд.
Так пророк Янукович ще у 2009 році розповів про усі причини ДНР та АТО у 2014 році.
Львів, інколи, так улесливо вертівся під ногами Януковича, що він й справді починав уявляти себе великим диктатором.
Особливості львівського (і тому такого зацикленого) вертіння Львова під Януковичем можна безпосередньо переглянути нижче.
Янукович посміхався такому кишеньковому Львову, який отак цивілізовано допомагав йому пересилювати у собі різні потяги до варваризмів.
Але самотність Януковича нікуди не зникала навіть у такому ворожому місті як Львів. Він скрізь був чужим і незрозумілим.
Саме на порожньому львівському стадіоні, де луна особливо відчутна і де згодом так щедро освистуватимуть його відсутність, й зродилась його етична максима, його незабутнє творче кредо на усе подальше життя:
"Треба дивитись у майбутнє. Треба думати про наших дітей. Треба думати, що ми хочемо після себе залишити".