Прогнозовані ганьба та сором нової та псевдопрогресивної музики України.
За шкідливість для здоровля переглядів Євробачення потрібно давати вино, або ж просто прирівняти ефіри цього псевдо-конкурсу до донорства. У гривневому еквіваленті це стосується й першого півфіналу Національного відбору на Євробачення 2016 в Україні.
Тотально дискредитований конкурс (невідомо для кого і невідомо для чого) повністю здеградував після торішньої перемоги бородатої кобіти. Борода у ньому подавалась як щось нове та свіже, і якби у цьому моменті принаймні була якась іронія, то виступ Кончіти Вурст можна було вважати диверсією з середини, милою партизанщиною.
Якось вже так повелося у суспільній домовленості, що цей пісенний конкурс не має нічого спільного з музикою, а більше, начебто цінується за шоу. Хоча, яке на Євробаченні шоу? Flaming Lips, чи, прости Господи, Coldplay та U2, ось це шоу, або ж нещодавній Super Bowl.
Вурст – це фініш Євробачення. Його вже треба або закривати, або перезавантажувати, адже переплюнути Кончіту вже просто неможливо. Яйця на шиї вже були у Man In Black та Movie 43, а це вже моветон, попса. Ще б Дзідзьо, можливо, якось би міг обіграти цю делікатну ситуацію, але його на Євробачення (у цей альтернативний світ, де європейські країни міряються власним непотребом) у цей буремний час не підпускають.
Першою на деградацію шоу мала б відреагувати така чутлива до таких речей ЛГБТ-спільнота. Коли на штандарти квіру підіймають Ентоні Хегарті, Елтона Джона, Артура Рассела, Френка Оушена чи Лаверну Кокс, то це одне і це прекрасно, але коли там майорить короткочасна бездарність – то це вже дещо інше. Але якщо ЛГБТ-спільнота хоче, щоб її асоціювали з цирком, а не чимось серйозним, важливим чи впливовим для масової культури, то нехай так буде.
Розумні люди десятою дорогою обходять цей псевдо-конкурс без хітів (цієї вершини шоу-бізної піраміди), де тільки скрипочка Рибака якийсь довший час сиділа у печінках, плюються на цю співочу потвору та проклинають останніми словами. То чому ж тоді у цю клоаку посередності та убогості полізли такі нові й такі прогресивні українські виконавці, які вже певний час (на думку недалеких ЗМІ) протистоять навалі галімої попси (переважно російськомовної)? Вони хотіли врятувати Євробачення своїм пісенним талантом? Навіщо Джамалі, The Hardkiss, Pur:Pur, Сансею та The Maneken цей фейковий конкурс?
Псевдопатріотичні пост-хіпстери оголосили цих нових та прогресивних ледве не вінцем створіння, але після першого півфіналу вже чомусь немає різниці між співачкою Джамалою та співачкою Поляковою (у цієї хіба що гумор якийсь є), оскільки Джамала та Полякова – це лише халтура та кон'юнктура, вторинність та посередність.
Звичайно, що тут варто лишити місце для того, щоб сподіватися, що всі учасники першого півфіналу (у другому також краще не буде) просто змовилися і так тролять те бідне Євробачення. Вся ця нова та псевдо-прогресивна українська музика – це абсолютна вторинність, плагіат та каверність. Як і Євробачення, вся ця молода та псевдо-прогресивна українська сцена – це територія фейків та брехні, тобто на хвилиночку, всього того, що притаманне галімій попсі, а не цим унікальним, щирим та справжнім українцям, які нібито рухають Україну в Європу.
На ярмарку цих марнославних та дріб'язкових зомбі неможливо дивитися без сміху, а рагульський конферанс ведучих ще більше підсилює це потворне хуторянство, безлике та стерильне. Всіх їх анемічних, наче силою заставили вийти на сцену, ніби в шию виштовхали. Вони, наче манекени, жодного бажання чи ознак життя в очах. Механіка їхніх пісень ніяка, халтурна кон'юнктурка – покручний мікс чогось типу-європейського та якийсь типу-модний етномотивчик.
Невипадково вся це тегають на різних сайтах рубрикою гламур, а гламур, як чітко розповів усім мультсеріал Monster High – це територія мертвяків, монстрів, франкенштейнів та іншої нечисті. Так, наприклад, Brunettes Shoot Blondes – це некрофільні поминки пост-хіпстерів за хіпстерами 2004-2006 років, старанне паразитування репліки на репліці. Якщо залізти у деталі, то це ж жах повний, адже що, наприклад, пропонують глядачам ці бородаті Джамали, Приходьки, Матвієнки, Хардкіси, Курасови та блондинки з брюнетками?
1. Анастасія Приходько
Кобіта говорить щось про модні тенденції та тренди, але насправді нічого подібного там нема, окрім сопливої попси та незрозумілого дудука (начебто модна екзотіка). Місцями її трек "I Am Free Now" нагадує щось з альбому 2005 року Antony and the Johnsons "I Am A Bird Now". Вона не попадає в ноти, а на фініші навіщось дає C. C. Catch.
2. The Hardkiss
Безлика псевдоготика (як полюбляє писати нарід: між Evanescence та Nightwish) зі штучно врізаним етно-заспівом та рефреном "не встає". Найсмішніший номер півфіналу. Електропоп у них навіть якийсь кращий, хоча й там немає чого цікавого слухати.
3. Тоня Матвієнко
Етномотивчик для якогось треш-горора у Карпатах. Покручний мікс псевдоєвропейськості та псевдоукраїнськості. Пташечки, кобзи та несвідомі натяки на Навський Великдень (тему мавок в українській поп-музиці краще співачки Русі ще ніхто не підіймав). Схоже, що Тоня Матвієнко чула про існування колективу Chairlift.
4. Влад Курасов
Суцільний фейк. Псевдомоції, псевдощирість. Губами намагається взяти Тоні Брекстон в дуеті з Babyface.
5. Лавіка
Плаксива балада, що місцями так відверто нагадує про існування великого треку "Again" лондонського гурту Archive.
6. Джамала.
Дудук. Фільм Гладіатор. Рука на пшениці. Дабстеп. Burial, трек "Archangel" з альбому 2007 року. І, можливо, натяк ще одним піонерам нових та псевдопрогресивних, колективу Onuka на те, що свій найбільший хіт "Місто" вони потягнули у Moderat.
Тобто нічого такого унікального (як про це говорить один з ведучих) у цьому треці (як і поки що у самій Джамалі) немає. Це пародія на те, що Burial зробив з еренбі-хітом Ray J "One Wish", де був драйв небезпеки, ризику та смерті (зникнення). У Джамали навіть тема депортації звучить стерильно, комфортно та кон'юнктурно, наче у бункері. Джамала не може (або не хоче) дати потрібну емоцію, адже коли справді болить, то так плакатно не кричать. Джамалу позиціюють як щось унікальне, справжнє та щире, та поки що вона, точно не Жак Брель. На альбомі "Подих" Джамала й вигиналась своєю боягузливою лірикою над бажанням бути винятковою та потребою стати посередністю.
7. Аїда Ніколайчук
Одноразова балада, і це в жанрі, де душа має згорнутися й розгорнутися. Фейк.
8. Світлана Тарабарова
Балада, яку дещо рятує щирістю рідна вкраїнська мова, але добиває невдала музика, алюзії на Петриненка та англійська мова.
Brunette Shoot Blondes
Хитрограні пост-хіпстери, які старанно та чемно паразитують на британській музиці 2004-06 років, а саме на творчості колективів: The Kooks, The Libertines та Dirty Pretty Things, а у найбільш інтимні моменти безпардонно косять під малознаних в Україні американців Margot & the Nuclear So and So's (ось тут рецензія на їх EP "Bittersweet"). На Євробаченні дають свою недалеку версію творчості The Kooks.
Найкраще підсумовує цю історію один випадок з життя виконавиці трешових "Диких танців" – співачки Руслани. Колись давно, ще після перемоги на Євробаченні, Руслана розповідала в ефірі призабутої передачі Мелорама про один цікавий момент свого звукозапису у студії міста L.A., що став чудовою характеристикою її творчого методу в контексті світової музики. Якось так сталося, що десь за стіною записувалась сама Вітні Г'юстон. І ось вона, ще жива ікона та легенда поп-музики, була вимушена припинити свій звукозапис, щоб піти у Русланин рум, щоб подивитись на те, хто ж це так: не співає, не танцює, а гупає ногами.
Ось і питання. Навіщо зараз Україні отаке гупання ногами на фейковому Євробаченні? Ще можна зрозуміти архіважливість бородатої жінки для Росії в контексті їхнього зміцнення духовних скрєп, але ж Україна не Росія. Краще б усі ті гроші (час та зусилля) Ділі віддали на лікування, діткам якимсь чи пораненим солдатам у госпіталях. Навіщо у час, коли Україні потрібна максимальна концентрація всіх сил, ось така порнографія?