Вже звичні для співачки Yana Mori ліричні гойдалки поміж її млосного рнб.
Дебютний альбом артистки Yana Mori, яка все ніяк не може виплекати свою лірику до ситуативного ідеалу чи хоч якогось абсолюту.
Попри якусь психоаналітичні чи навіть психіатричні складники альбом "дискусія" загалом є доволі поверхневим явищем у своїх текстах. Здається, що саме цей аспект їй варто пропрацювати найбільше.
У своєму найкращому стані Yana Mori радо кохається у хмільних ідеалах рнб згідно зі всіма заповітами від позачасових богинь сокровенного та інтимного (сингли "далі" чи "Граємо"). Там, де вона починає вірити таким ненадійним словам, й розпочинаються її гойдалки, які віддаляють її від орієнтирів цікавого рнб.
Справа навіть не у тому, що вона ігнорує жанровий акцент на зрадливості слів чи якийсь там рашьомон, а у якійсь вже зовсім негнучкій прямолінійності її текстів. Звісно, що навіть у такому стані вона інколи здатна передати величезний привіт Джамалі, коли та береться за щось подібне.
Однак нині мова не про Джамалу, а хоча б про Yarima. Інколи Yana Mori здається її лайтовою версією, найменшою ученицею її школі у тих хоча б перегуках між "забери у мене це" та "не довіряй мені" ("бери").
Замість того, що оспівувати, вона проговорює, замість того, щоб показувати – розказує щось там про свій інтимний світ. Вона таки десь тут заблукалась. Попри весь хміль цього рнб там періодично все забирає собі вже зовсім зайва тут прісність. Лише у приспівах чи вокалізах тут виникає якась іскра ("сльози"). Ще трохи такого стану і її під свої крило зможе назавжди забрати ліричний герой фронтмена Собчука ("під твоє крило").
Щось хаузне чи геріджове таки урізноманітнює всі її спроби ("відображення", "іграшка"). Та якщо вона таки хоче йти кудись убік кудись PinkPantheress, то їй таки варто прокачувати свої тексти, витончувати їх до абсолютного ідеалу.