Polyvoda "Queens" (2024)

Фірмовий реліз українських музикантів із закордонною вокалісткою, який відразу псує пресрелізна нісенітниця про містичну унікальність колективу Polyvoda.

Пресрелізною маячнею від українських виконавців вже нікого не здивуєш. Усі вони там магічні, унікальні та неповторні бубочки на прив'язі. Дурний той світ, який нічого не знає про їхню викохану роками та рогами єдинорога виняткову й незрівнянну індивідуальність.

Якщо цей політ фантазії ще якось можна зрозуміти у гуртів, які завтра ніхто вже не згадає впритул, то навіщо це колективу з матеріалом на кшталт мініальбому "Queens"? Отже, що ж пише у своєму пресрелізі союз трьох українців та іншої чужинки: "Polyvoda отримав свою назву від містичного варіанту води, описаного в експериментах XX століття й ніколи не відтвореного. Так само як ця невловима вода, наш гурт є неповторним. Це явище, народжене в унікальних умовах наших спільних експериментів, відображає таємничі властивості свого патроніма". Вав, звичайно.

Коли ж руки нарешті доходять безпосередньо до приджазованого рнб мініальбому "Queens", то нічого містичного, невловного, неповторного чи унікального там, на жаль, нема. Є прекрасна середньостатистичність англійською. Рівна, професійна, впевнена та майже хітова. Вокалістка хвацька, виклична та фірмова, але нічого назагал особливого ("Queens", "Drunken Road"). Скрізь крізь них повіває певна патернова академічність попри всі жанрові вимоги тіла. Увесь реліз наче у музеї за шклом. Дивитися, але не торкатися. Проте рнб начебто не про це, хіба нє?

Ще з альбомної обкладинки можна було навіть подумати спершу, що тут кубляться фанати мультфільму Heavy Metal (1981), але еротики чи сюрних приколів, які потім соватиме Бессон у П'ятому елементі, тут нема. Може хтось з них і є адептом дорослої версії діснеївського мультфільму про Атлантиду, але без жодного особливого коника чи вибрика. Що тут є такого, чого б не було на альбомі BadBadNotGood "IV" (2016) чи у Solange на "When I Get Home" (2019)? А ще ж є сам Thundercat чи The O'My's разом з The Internet. Якщо Polyvoda є чимось неповторним, то що тоді робити з мінільбомом Delasi "Audacity Of Free Thought" (2024)?

Якась омріяна унікальність з подібним саундом могла б існувати лише у компанії з україномовною лірикою. Питання лише у тому, чи є в Україні вокалістки з подібною пластикою? Дао Парк чи Yarima відразу б сказали, що так.

А взагалі гурту Polyvoda вистарчає лише на два перші треки. На двох подальших з вайбами Little Simz ("Bonfire", "Homeless") вже виникає певне розчарування від того, що вся ця фірма трохи починає намахувати своїх слухачів. Звісно, що краще вже так, аніж через бездарні руки графоманки Jerry Heil, яка має хворобливий пунктик на треці "Introvert", але однаково то якось трохи не тойво.

Наступного разу для обкладинки гурту Polyvoda варто взяти щось з мультфільму Пригоди кота Фріца (1972). Можливо, що навіть саме той момент у ванні.