Смак свободи

Наївна казочка про кулінарну попелюшку у Львові з асортиментом інстаграмних афоризмів та типовою довоєнною халтурою для своїх.

Режисер рагульського трешу про Львів Шляхетні волоцюги (2019) Олександр Березань намагається сильно не світитися у своєму новому львівському фільмі. Замість нього на амбразуру народної уваги творці цього кулінарного кітчу кидають таку собі Олену Моренцову-Шулик – авторку, креативну продюсерку та сценаристку.

Моренцова-Шулик так чи інак дотична до такого бездарного контенту як Шляхетні волоцюги, Заборонений (2019) та Інший Франко (2024), який чомусь став камерною версією фільму Нікіти Міхалкова Утамльонниє солнцем. З цього моменту можна відразу багато чого зрозуміти про її талант креативної сценаристки у ромкомі з банальною назвою Смак свободи.

Своє нове кіно про кулінарну книгу Ольги Франко (дружини того іншого Петра Франка) вона переписала власними словами зі стрічки Julie & Julia (2009) Нори Ефрон, а де вже зовсім бракувало розуму, то завалила все солодкавими кліше. Услід за нею й Березань знайшов у фільмі Ефрон декілька приватних фішечок для себе. На хвилі особливої уваги до кулінарної теми у світовому кіно (хоча б серіал Ведмідь) у реклямному кітчі Смак свободи важко відшукати щось хоча б приблизно цікаве.

Банальний сценарій породжує лише банальні діалоги. Акторка Ірина Кудашова хіба десь у другій частині фільму позбувається жахливих пластмасових інтонацій доньки Петра Франка в Іншому Франкові, хоча тут начебто весь час розмовляє зі своєю мамою. Уважні глядачі мали б особливо пильнувати специфіку розмов головних героїв з мерцями, але у фільмі Смак свободи все банально тупо.

Моренцова-Шулик буквально переносить на екран слова героїні стрічки Julie & Julia Джулі Повелл про духовний та містичний вимір стосунків з авторкою відомої кулінарної книги Джулією Чайлд. Всі її слова про те, що вона переважно розмовляє сама з собою ("Коли я готую, то розмовляю з нею і в мене відчуття, що вона там зі мною на кухні"). Коли нью-йоркська журналістка питається у Джулі Повелл про те, чи вона (Джулія Чайлд) її уявний друг, то, звісно, що вона каже так.

Певний попелюшковий момент, до речі, також був у Julie & Julia. Кухарчиня Варя приїхала до Львова з якого хутора, а Джулі до Нью-Йорка з Техасу. Схоже, що навіть з прізвищем Варі (Рудик) Моренцова-Шулик нічого особливо не вигадувала після рудого волосся Емі Адамс (Джулі Повелл). Якась таїна тут може буть лиш у тому, чому Варя Рудик Ірини Кудашової так нагадує своєю парсуною та поведінкою Варю Чєрнаус Крістіни Асмус з російського серіалу Інтерни?

З цим вже варто йти до режисера Олександра Березаня з його схильністю до всіляких пролетарських приколів. Це від нього тут всі ці корисливі львів'яни, які ображають бідну сирітку. І ще ті тупі жарти на кшталт фрази "я нічого не розумію в стояках" чи натяк на мінет у кінотеатрі під час перегляду Шляхетних волоцюг. А як так сталось, що Ольга Франко розмовляє афоризмами з радянських фільмів, наче вона фанатка Гайдая, то взагалі важко здогадатися.

Ще Березаня, як шанувальника радянських фільмів, трохи муляє відвічна пролетарська дуля клятому капіталізму. Щоправда, у Львові він змушений маскувати її під самопомічну солідарність громади, щоб особливо не палитися ватою. Вхід у головний ресторан фільму знаходиться у будинку, де розташовується медіабізнес Садового, а вперше у Львові кулінарку Варю проганяє геть актор театру Воскресіння з Кабінету Гріши Козловського. Там, ще Віталік Гордієнко стоїть офіціантом біля вікна.

На тлі цього самопомічного кітчу навіть новий Вонка (2023), який також десь трохи про це, не настільки вже й наївний у своїй карикатурі для маляток. За таких обставин у фільмі Смак свободи якось зовсім забивають на музику, хоча тут й виникає періодично Джамала у кадрі. Замість її необов'язкового треку у рекламній мандрівці тіром мав би бути сам Вакарчук зі своїм "Я їду додому". У фільмі Julie & Julia навіть був один хіт Talking Heads, а у фіналі цієї кулінарної халтури його творці можуть запропонувати хіба графоманну ейфорію про педалі від Піанобоя.