Інший Франко

Мляве та прісне кіно за тридцять мільйонів гривень про останній день народження Петра Франка, пластуна, літуна, вченого, сина великого Каменяра.

Стрічка Інший Франко зручно вмощується своїм заквітчаним наївом поміж магічного мислення фільму Щедрик (2023) та музейної застиглости фільму Крути 1918 (2019). Побіжний схематизм режисерів Ігоря Висневського та Віталія Малахова ні нащо особливо не претендує у цьому майже камерному фільмі.

Наївні серця цей патріотичний кітч у коханих інтер'єрах може довести до сліз. Театральній вимові акторів надзвичайно зручно у цьому іконічному офіціозі, у цьому музейному пафосі зі сентиментальною поволокою статичної інсталяції на науку прийдешнім поколінням. В'ячеслав Довженко та Ахтем Сеітаблаєв ще раз зустрічаються після Кіборгів (2017). Сеітаблаєв після стрічок Додому (2019) та Мирний-21 (2023) лише вкотре підтверджує ту думку, що актор він кращий, ніж режисер.

Десь на самісінькому початку ще жевріє тая надія, що далі буде весело. Режисери символічно розпочинають свої львівські пригоди з майже того самого ракурсу, де мама Петра Франка, Ольга Франко (Хоружинська) вперше зустрічається з дощовим та вузьким Львовом після великої, сонячної та широкої України у радянському фільмі Тимофія Левчука Іван Франко (1956). Однак нє, нічого далі ніц не буде.

Поза цим маленьким моментом потяг до чогось глибшого важко запідозрити у цих режисерів, цих безхитрісних ремісників сентиментального наїву та патріотичного кітчу. Сонце у вікна будинку Франка б'є з такою силою, наче за ними справжнісінький Рай. Режисери можуть запропонувати лише пафосну боротьбу, театральні вимови, чемних та цнотливих дівчаток.

А ще елегійну музику для немовлят, яка намагається розжувати вже навіть двічі підряд розжоване. Їхня музика так відразу хоче розлитися за горизонт своєю сентиментальністю, що навіть дещо дивно, що тут нема жодного Вакарчука за такої львівської нагоди. Проте одна фільмова тема таки, схоже, намагається якось осідлати його трек "На небі".

Це млява та лінива робота, де хроніка цікавіша за сам фільм. Старша дочка відразу заявляє Петрові в очі про те, що він пародія на народного депутата, а тому відразу можна суголосно зазначити й про те, що ця стрічка майже пародія на кіно. Реконструкторська атмосфера цієї стрічки аж світиться всім новеньким, чистеньким та напуцованим на кшталт магічного мислення стрічки Щедрик. Навіть там, де дует режисерів намагається наче трохи іронізувати з постаті Каменяра в умовах гри за прихильність до влади у Радянському Союзі, це не надто переконливо.

Поміж флешбеків та суцвіття кліше можна натрапити на щось схоже на цитату з однієї радянської комедії про зеків та алюзію на поетичну розмову батька з дочкою у фільмі Кіборги, але вже безпосередньо, а не через телефон. Ще тут цитують самого Юрія Винничука у справі нічних сорочок в Оперу на кобітах совітських офіцерів. Здаля стрічка Інший Франко навіть трохи схожа моментами на радянський фільм Офіцери (1971) киянина Володимира Рогового з Юматовим та Лановим у головних ролях.

Проте найбільше це кіно нагадує камерну версію російської стрічки Нікіти Міхалкова Утамльонниє солнцем (1994). Сліди дорадянської естетики у будинках, любовний трикутник, раптовий прихід знайомого чекіста до головного героя, момент з фортепіано, взаємини Петра з дочкою, від'їзд до столиці, який шифрують під офіційні справи, а також фінальна бійка.

Зустріч з піонерами. Перший подвиг головного героя, де у Петра це порятунок львівського лікаря, а в Котова захист колгоспного поля від танків (у цьому моменті порівняти лише міміку чекіста у Львові та танкіста у полі). Андрій до вербування чекістами перебував в українській антирадянській організації, а Мітя – у Білому русі.

Схематичне кіно Висневського та Малахова періодично хоче залізти в якийсь анекдот, але навряд чи це свідомий чин їхнього спрощеного мислення – стібати комуняк зсередини. До комікса вони не дотягують і, схоже, навіть взагалі не думають про подібне, хоча в продовженні стрічки Міхалкова можна надибати ще той цирк та треш. На прикладі Стрийського парку можна зауважити той момент, скільки матеріалу тут вирізали під час монтажу, адже ще мав бути кам'яний піонер з горном.

Свій фінал режисери відверто зливають одним кіноляпом. Петро Франко народився 28 червня. Саме цього дня відбуваються всі остаточні події зі святковим тортиком у фільмі. Саме у цей день чекісти везуть його потягом до Києва, аж раптом несподівано всі дізнаються про те, що саме нині, а не 22 червня, німці віроломно напали на СРСР. У фільмі Крути 1918 київські студенти також, здається, у потязі співали один хіт Олександра Вертинського, хоча його написали у 1931 році. І це вже прогрес для українського кіно. Там різниця аж 13 років, а тут помилилися лише на 6 днів. До речі, у Міхалкова також є подібний момент. Події фільму відбуваються у 1936 році, а радянська версія пісні "Втомлені сонцем" вийшла у 1937.

Хоч якось пожвавлює кудись стрічку Інший Франко лише його дружина Ольга Франко (Білевич) в ролі львівської пані та чарівниці (акторка Надія Левченко). На неї хоча б приємно дивитися на тлі музейної статики інших. Вона візуально вища та більша за всіх інших, навіть за Довженка та Сеітаблаєва. Чи це спеціально так, чи оператор в той момент задивився кудись вбік, ніхто не зна. Можливо, що це навіть якісь нотки емансипованого фемінізму у чоловічому погляді. Може, когось одного з дуету режисерів навіть приваблює доля сестер Вачовські.

Саме про Ольгу Франко цей фільм. Саме про неї потрібно знімати ще один байопік. Власне, вона незабаром трохи засвітиться у фільмі Смак свободи від режисера рагульського трешу про Львів Шляхетні волоцюги (2018) Олександра Березаня. У трейлері там суцільний кулінарний кітч у Львові, але Ольгу Франко хоча б гратиме Ірма Вітовська-Ланца, а не хтось інший. Останнє слово у фільмі Інший Франко також за Ольгою Франко. То мо' саме вона той інший Франко?