Комедійна казочка режисера Сеітаблаєва про героїчну оборону луганського прикордонного загону.
Перший досвід режисера Ахтема Сеітаблаєва в області героїчної комедії закінчується виставою аматорського драмгуртка.
Після стрічки Нарімана Алієва Додому (2019) стало остаточно зрозуміло, що Ахтему Сеітаблаєву варто нарешті закінчувати з режисурою та терміново переорієнтуватися на актора бойовиків.
Сентиментальність та неоковирність – два крила фільмів Ахтема Сеітаблаєва. Ними він фільмує не лише героїку Кіборгів (2017), але й франкову екранізацію Захар Беркут (2019) чи антиутопію Номери (2020). Олег Сенцов, до речі, згодом намагався всіма способами відцуратися дотичности до цієї стрічки.
Новий фільм Ахтема Сеітаблаєва навіть не кіно, а дитячий садочок, вистава аматорського драмгуртка, капусняк з улюбленими акторами, патріотична халтура з рекламним вильотом бойового гелікоптера. Плаский кітч, який легко можна заточити під бойовички категорії B, куди можна буде запросити на епізод пана Ван Дама чи самого Шварца, щоб він зміг випустити пару якомусь москалику чи відпустити його у прірву.
Халтурна фальшивість інтонації стрічки Мирний-21 виникає вже на перших секундах хроніки Євромайдану своїм закадровим голосом. І відразу лине сентиментальною плаксивістю жахливої музики впродовж усього фільму, де вселенський пафос та шкільний сценарій підсумовує жахлива акторська гра з куцими діалогами. Придворному актору Стефану з Курбаса це, до речі, ще один натяк на те, що йому немає що робити у кіно. Хіба що грати зморшкуваті грибочки чи щось дрібненьке з амплуа Георгія Мілляра.
Російську мову тут чомусь озвучують голосом зверху, а не титрами внизу, і чомусь цнотливо забувають перекласти слово "гандон". Банальне мислення режисера навіщось обдаровує глядача босяцькою еротикою на балконі та так смішно римує бій з народженням дитини. Він нічого там особливо зблизька не показує, щоб відразу впритул наповал, але музикою вже так намагається підкреслити якусь напругу, наче це останній день Помпеї. Схоже, що він так думає, що дає щось людське поміж героїчного, але це не зовсім The Outpost (2020) Рода Лурі.
У звиклого до прямолінійних сентиментів Сеітаблаєва нема відчуття пластичності моменту. Саме тому він чіпляє камеру на ящик, що той естет. А ще досить близько підходить до бульварної іконки з "Житія святих" у стрічках Мати Апостолів (2020) та Обмін (2022).
З тих пекельних пасток блаженної казочки (див. момент смерті сєпарської снайпериці чи дзвінок сина олігарха батькові під час бою) його майже рятує свіженьке бажання побавитися у комедію. Тим більше, що його рекорд сентиментальности на екрані нещодавно вже побила стрічка Щедрик (2023). У новій для себе території гумору Сеітаблаєв лукавим деміургом хоче розкласти таку собі багатоходівочку-кмітливочку. Щось крутійське, щоб хоч якось виправдати маріонетковість усіх своїх персонажів у хитрих руках пана полковника.
Сеітаблаєв вирішив підкласти собі соломки тим фінальним твістом, але дивно, що ще не вставив у фільм сцени зі знімального майданчика як у серіалі Scenes from a Marriage чи вслід за Сенцовим не замахнувся на щось годарівське у собі. Але й там би вистарчило голосу чи підборіддя, але ж нє, потрібно все розжувати, щоб поставити пам'ятник для убогих. Подібне трапляється й з пострілом у сраку з рушниці старого сєпара Кайдаша, яку навіщось затуляють іншою дупою, щоб типу розбавити градус героїчного чимось комедійним.
Карикатурку на ворогів Сеітаблаєв також дає поганеньку, хоча Петлюра – то дідусь, який перебігає кордони, – це епічно. Щось корисне з цього нездарного досвіду може собі взяти хіба що актор Тритенко, який тепер спокійно може грати Лисого з Кварталу, якогось пірата у дитячій комедії чи навіть самого Ларча у місцевій версії Середи Адамівни.
А після цієї патріотичної халтури режисер Сеітаблаєв мріє ще зняти комедію у Львові. Робить він її з таким собі Романом Гапчилом, автором рагульського трешу "Наші без раші", який нещодавно під час розмови з місцевим садоботним видання гордо заявив, що його дружина ненавидить львів'ян. Можна, звісно, лише здогадуватися, що вони там нафільмують про Львів своїм примітивним мисленням.
фото: kino-izmail.com