Чоловіча версія блаженного фільму Мати Апостолів заради гендерної рівності у всьому світі.
Патріотична фантастика про божественну природу батьківської любові, яка остаточно застаріла після 24 лютого.
Стрічка Обмін від режисера Володимира Харченка-Куликовського була у львівському прокаті лише два дні. А більше цій чоловічій версії сентиментального порно про митарства Богородиці у пеклі спагеті-вестернів Мати Апостолів (2020) й не треба заради повної симетрії біблійного супокою.
Хто бачив кіно Зази Буадзе, той може не дивитися Обмін. Хіба що він услід за режисером Харченком-Куликовським якийсь великий фанат творчости Милорада Павича.
Головну роль у цій богоспасенній фантастиці про батьківське поневіряння на ворожій території у пошуках сина свого улюбленого грає В'ячеслав Довженко. І після цього ще страшніше стає за фільм про Бучу. Хоча, звичайно, там й так усе зрозуміло відразу. Якщо хтось усе своє життя клепав сортирний гуморок для 95 Кварталу, то навіть один відсоток ймовірного преображення цього колишнього грішника можна сміло пускати котові під хвіст.
Усе кіно у фільмі Обмін тримається на божественній павутинці з царства безбожних кліше біблійного формату. Це вже зовсім застаріле після 24 лютого кіно десь біля стрічки Клондайк, яке навіть може стати німим докором фільму Мандарини (2013) Зази Урушадзе. Постійно чекаєш з-за рогу на те, що раптом нагло вигулькне пан Нищук в ролі праведного старця, щоб відразу закотити очі до неба.
Це батьківська калька стрічки Мати Апостолів зі скупою чоловічою сльозою, мінімумом слів та дещо більшим екшином, яка постійно сподівається у найпосліднішу мить на якесь фантастичне чудо зі сторінок "Житія святих". У Матері була Софія, а тут – Олександр – захисник людей, який ще й навіть хірург (якщо що раптом).
Але найбільше чудо цього фільму у тому, що поміж жахливого саундтреку тут немає жодних пафосних треків про війну. Це й справді диво дивне у новому українському кіно. Десь лише на одну магічну мить тут з'являється між головними героями якась надія на благословенну всіма святими гомоеротику, але далі це кіно не ризикує йти, хоча на Берлінале цей сюжет між українцем Олександром та сєпаром Привидом зацінили б обома руками.
Звідкілясь в Обміні можна подумати про повний та безповоротний потяг режисера Харченка-Куликовського до пародії, але після настільки безпардонної хвилі біблійного символізму тут варто пригальмувати. Цей режисер просто знімає без будь-якої фантазії посполито патріотичну лоботомію. Оператор після декількох стартових хвилин іде спати. Саундтрек – ніякий. Актори – так собі (Лінартовичу краще співати, аніж говорити). Ефекти – жах. Батько має лише три дні на порятунок свого єдиного сина улюбленого, а останній день – у п'ятницю.
Фанерний символізм Обміну може ще натякати на якусь вже зовсім збочену версію якогось коміксу, де кохана сина відразу прибігає до нього на очах щасливого батька, однак це більше приклад унікального порно про безмежну батьківську любов. Це трансляція з потойбіччя, і тому тут ніхто, як і в гламурній рекламі Область героїв, навіть не зважає на природу. Був день, але раптом чомусь вже настала ніч. Певне, що то сам архангел Михаїл пришвидшив добу заради порятунку батька та сина. Тим більше, що він вже робив колись подібне за Ісуса Навина.
Немає нічого нового під сонцем. Батьківські сльози великим планом – то страшна сила (див. Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке). Біблійна дзеркалочка – це святе. А операція сина Привида у покинутому селі, у забитому будинку, на столі підручними матеріалами – це справжнє чудо, бо куля після такої батьківської кооперації у сірій зоні виходить з тіла сама. От що робить хрест животворний, свят-свят-свят.
Свята простота Харченка-Куликовського доводить неприкаяного сєпара Привида (який на певних ракурсах нагадує російського артиста Добронравова зі Сватів) не лише до покаяння після лукавого обману російської сатани чи щирої української мови з уст колишнього селянина. Тут варто сягати думкою вище. Колишній опер Привид дає такого Термінатора у своїй канонічній самопожертві заради ближніх своїх (див. радянський хіт Перевірка на дорогах (1971) Олексія Германа), що зовсім підноситься своїм багатостраждальним тілом до подвигу Христа. Хепі-енд зі сонечком і камера здіймається все вище та вище. Лубок лубком, прости Господи.
фото: dzygamdb.com