Різдвяний кітч у листівковому форматі першого букварика для немовлят у вірі.
Лялькова бутафорія режисерки Олесі Моргунець-Ісаєнко, яка своєю святою простотою доводить експлуатацію "Щедрика" Миколи Леонтовича до порнографічної екзальтації.
Щедрик від режисерки Олесі Моргунець-Ісаєнко навіть не кіно, а набір святкових листівок. Святошна бутафорія станіславівськими слідами примітивної стрічки Віддана (2020), де поруч ще має стояти бездарний серіал Століття Якова (2016). Актори Щедрика не винні у тому, що у їхньої режисерки магічне мислення дошкільнятка.
На цій парафії міксу сакрального та бульварного в дусі "Житія Святих" стрічка Щедрик не є чимось оригінальним. Вже якось був голокостний треш Чому я живий (2021), звідки сюди прибився на мить старий Кайдаш та місцеві колаборанти зі злодіїв. Також гламурна докудрама Область героїв (2022) та блаженна стрічка Обмін (2022), яка стала чоловічою версією сентиментального порно про митарства Богородиці у пеклі спагеті-вестернів Мати Апостолів (2020).
На нивці хворобливого потягу до дешевого символізму та богомільної фантастики стрічки Щедрик та Мати Апостолів навіть варто назвати посестрами, яким вже обов'язково тре скооперуватися у якусь чудодійну колабу, щоб нарешті народити маленького Ісусика для Садового. І ще, до речі, виконавиця головної ролі святої матері Софії Яна Корольова так схожа на Віру Фарміґу, що, все схоже на те, що Моргунець-Ісаєнко ще особливо мала на увазі голокостний кітч The Boy in the Striped Pyjamas (2008).
У Щедрика направду наївна дитяча оптика. Сценарій та діалоги й справді писало якесь малятко, а тому дивно, що стрічка називається саме Щедрик, а не Щедлик. Щоб режисерка не складала своїм побожним Lego Duplo, у неї завжди все буде квадратове. Вона настільки засліплена цим дошкільним мислення, що навіть не помічає всієї карикатурности своєї фанерної конструкції. Єдиною несподіванкою у її копійчаному саспенсі буде хіба що національна ідентичність відомої співачки, хоча з огляду на Голгофу українського народу там усе можна зрозуміти відразу.
Замість того, щоб показувати, Моргунець-Ісаєнко вперто розжовує всілякий банал декілька разів, ніби малим дітям. Зазубрено нагромаджує купу дешевих ефектів та історичного суголосся, і так безбожно розтягує своє нудне та плаксиве кіно. Кількість "Щедрика" у кадрі вона доводить до такого абсурду, що її потрібно вже урочисто занести у Книгу рекордів Гіннеса.
Звісно, що всій цій кумедії можна знайти якесь більш-менш притомне пояснення. Наприклад, що все це – передсмертні марення маленької єврейки Талії, яку вкусив щур (нацист, комуніст та рашист). Або ж вилизаний іконостасик дитячих спогадів польки Терези. Саме тому попри вал біблійних випробувань цього буремного світу з 1939 до 1944 року всі персонажі Щедрика завжди такі чистенькі, свіженькі, випрасовані та напуцовані. Навіть міська босота така файненька, наче нова копійка. Якщо це так, то біля Щедрика можна було б вже пригадати якщо не Кролика Джоджо (2019), то мультфільм The Boy, the Mole, the Fox and the Horse (2022). Однак щось постійно застерігає від подібних порівнянь.
Просту історію про три братні народи (євреїв, поляків та українців) у вирі Другої світової війни в Станіславові режисерка Моргунець-Ісаєнко перетворює на пересолоджену аж до нудоти кутю з медом. Сентиментальну мішанку про ідилію Ноєвого ковчега для немовляток. Дитячу Біблію для убогих з шопкою в бомбосховищі, де пані Софія – воплочена Мудрість, пан Михайло – янгол-охоронець, а українка Ярослава, полька Тереза та єврейка Діна – це Віра, Надія та Любов. Тому єврейка Талія та німець Генріх мусять померти заради торжества цієї святої нумерології.
Заквітчаний кітч цієї стрічки у своїй замилованій екстазі проповідує євангельську універсальність "Щедрика" для усіх народів, і через це зовсім забиває на такі дрібниці, як акторська гра чи сценарій. Так чи інак тут переграють майже всі разом з дітьми. Режисерка постійно налягає на великі плани задля психольогії своїх персонажів, але яка психольогія може бути за таких діалогів і такої акторської гри? Хіба що вона велика фанатка стрічки Tous Les Matins Du Monde (1991) Алена Корно.
Це лише бліда тінь чогось великого (The Pianist (2002) Романа Полянського та Schindler's List (1993) Стівена Спілберга), де у червоному вже буде полька Ванда дорогою до Сибіру. Збірник несусвітніх кліше та альманах кітчевої вульгарності на кшталт останнього виходу Діни з годинника, прання після розстрілу Михайла чи сценки сексу на столі між святим сімейством, який крізь щілину зауважує Діна та чемно закриває двері. Цікаво, а що цим хотіла сказати режисерка? Що дитина не вперше бачить щось подібне (з огляду на моторне лібідо її батька) чи що вона просто так рано подорослішала у проміжку між 1939 та 1944 роком (ніби це незрозуміло відразу)?
Режисерка Щедрика не знає жодної міри протягом всієї стрічки. Вульгарний трек "Я відчуваю тебе" від співачки Мухи та Kozak System своєю необов'язковою вакарчукескою на титрах в дусі треку ОЕ "Відчуваю" лише підсумовує її екзальтовану засліпленість. Вони вже так піднесено хочуть вилити на глядачів щемку інтимність моменту, але, на жаль, можуть дати лише приклад інфантильного сюсюкання, яке у греко-католицьких отців чомусь вважається виявом Любови.
А у цей час, десь в Америці, виходить різдвяний горор Джо Бегоса Christmas Bloody Christmas (2022), де робот Санта валить обивателів під звуки метал-версії "Щедрика". Хо-хо-хо.
фото: dzygamdb.com