Бездарна та вульгарна екранізація роману Софії Андрухович "Фелікс Австрія".
Колгоспна самодіяльність режисерки Христина Сиволап на ниві далекої від неї епохи та території.
Без мінімального відчуття історії колгоспна самодіяльність режисерки Сиволап стає ідеальним прикладом катастрофічних наслідків перебирання селюків в аристократичну манірність. За тьмою костюмчиків вона відверто забиває на хоча б якусь делікатність чи мінімальне відчуття епохи і тому все, що їй лишається, це грубо тупотіти слоном поміж порцеляни.
В своїй екранізації роману Софії Андрухович вона знімає якусь дитячу казочку, яка своїм безперестанним фуд-порно нагадує радянські казки про скатєрть-самобранку, тільки з елементами настовбурчених циць та намилених дуп. Це її пекельне фуд-порно у певний момент стає вже наскрізь карикатурним, але режисерка не знає міри і тому просто цього не помічає. І рибки на одному з постері фільму Віддана так доречно нагадують про пушкінського царя Салтана (+ золоту рибку). Схоже, що без елементів русского міра компанія Film.UA не знімає жодного фільму в Україні. На стартовому ілюзіоні все чекаєш, що Стефа почне обрізати пір'я на капелюшку, що той Табаков у Людині з бульвару Капуцинів.
Актори у Відданій починають жахливо та дико перегравати вже з перших секунд стрічки. Докторові Анґеру краще вже грати підкаблучника у Скаженому весіллі, а фальшива борода отця Йосипа змогла навіть переплюнути грушевську бороду Бенюка у Петлюрі, і тепер мусить стати мемом. У відсутній грі всіх акторів (окрім, можливо, Велвела), дешевій графіці, тупенькій музиці Філатова, павільйонній бутафорії, ніби з маразматичного серіалу Століття Якова (звідки сюди прибіг актор Луцький), впізнається вже звична для нового українського кіно провінційна халтурка. Всі гроші (60 мільйонів, з них 25 – Мінкульту) фільму пішли на костюми і ані копієчки – на розум. Усе, до чого торкається Сиволап перетворюється на російське слівце "мішура", дешевенький непотріб, щось фальшиве, штучне та примітивне. Фантазії Стефи про отця Йосипа в дусі Молодого Папи у режисерки Сиволап привозять відвертий, селюцький треш (і це з таким тонким описом церковного екстазу у книзі Андрухович).
Аматорство режисерки Сиволап ледве не привозить в історію Андрухович казочку про Попелюшку, але якось вчасно таки вирулює у канву стрічки Ілюзіоніст (2006), і тому Аделя так інколи косить під Джессіку Біл. Її пустоголовий сценарій напрочуд хаотичний для того, що виникла хоч якась цікавість до цього халтурного фільму з його допотопними ефектами. У нудотній затягнутості Відданої панує суцільна вульгарність і тому навіть оголеність дівчаток тут зняли настільки асексуально, що аж.
Перелякана попса Сиволап не може навіть подарувати хоч якесь ménage à trois чи хоч щось а-ля фільм Portrait de la jeune fille en feu (2019) Селін Ск'ямма, де хтось чорненький також думає про когось біленького. Увесь сюр фільму зводиться до ефекту "риб'яче око", і тому Віддана так нагадує хохляцький мюзикл Горова Вечори на хуторі біля Диканьки (2001). А риби у небі, то хіба не з Arizona Dream (1993) ватніка Кустуриці? Живі картини з Гаррі Поттера, які зовсім нещодавно український глядач вже міг бачити у Брамі, то, звісно, виняткові лінощі режисерки. Це тому відгодований Фелікс так нагадує роздутого маґла після розчину для роздування?
Бездумність сценарію навіщось на декілька секунд дає творчість субтильного колективу Один в каное, який через свою відвічну травмованість відразу хоче перетворитись на овочі (і з цим ще якось можна змиритись), щоб несподівано різко запустити Тіну Кароль та Юлію Саніну з попсовим треком "Вільна" на примітивну лірику недо-реперки alyona alyona. Недоречність Тіни Кароль в екранізації роману "Фелікс Австрія", схоже, що походить з квоти Зеленського, і тому вона незабаром вже стане новим Вакарчуком у кожному українському фільмі. Чому, наприклад, не дати "Містичний вальс" Піккардійської Терції?
У певний момент перегляду фанерного гламуру Відданої вже починає здаватися, що режисерка Сиволап знімає цією бутафорією свою версію москальського хіта Холоп, де для одного мажора організували глибоке занурення тілом в кріпосні реалії 1860 року (не те, щоб Хижка у лісі і не так щоб вже Шоу Трумена). Але Софія Андрухович вчасно вмила руки (не особливо старанно, звісно) і тому за неї у кадрі цю карму відпрацьовує сам Патріарх Юрій Андрухович. Що він робить у цьому збоченні Сиволап не зовсім зрозуміло. Як він вляпався своїми мощами у цю халтуру, де немає жодного місця для рекреацій?
Хоча йому ще пощастило з екранним часом (як на початківця) і він далеко не найгірший своєю парсункою у тому балагані Сиволап, і його присутність у кадрі навіть додає остаточної карикатурності цій пародії на кіно. Он Ірма Вітовська має лише один з половиною епізодик. Сама Ада Роговцева присутня лише для заповнення повітря. А Наталія Васько, яка в антигалицькому серіалі Догори дриґом давала пародію на Ірину Фаріон, має лише одну фразу (і це вже прогрес після мовчання у Крутах).
Замість лялькової ексцентрики епохи перед Катастрофою режисерка Сиволап дає попсовеньку та безголову мелодрамку з гепі-ендом. А могла би спокійно покласти цю порцеляновість минулої епохи з фільму Готель "Ґранд Будапешт (2014) Веса Андерсона (транзитом через Sedmikrásky (1966) Віри Хитілової і аж до Молодого Папи Паоло Соррентіно) на шульціану Sanatorium pod klepsydrą (1973) Єжи Гаса. І тут поруч з Єжи Гасом доречно би було порівняти павільйонні зйомки, тим більше, що під носом ще й Napszállta (2018) Ласло Немеша, який цитує капелюшком піжонське кіно Іштвана Сабо Полковник Редль (1985), де "Марш Радецького" так підсумовує вже згадану лялькову ексцентрику епохи перед війною. Навіть Зануссі в своєму Ефірі (2019) не соромиться цитувати львівського Редля, а тут якась рівненська Сиволап.
Гра чи, принаймні, грайливість у примітивній Відданій відсутні взагалі. А якщо комусь вже так кортить подивитися на австро-угорський відеоряд, то велкоме до фільму Szinbád (1971) Золтана Гусарика. Тут і розкішний візуал (і декілька розкішниць, звісно), і незабутні гастрономічні ескізи зі зернятками перцю та кістковим мозком, і навіть титри так випереджають Віддану на 49 років.
фото: cinema.in.ua