Zlypni "Ґрунт" (2024)

Івано-франківський гурт Zlypni з дебютним альбомом психоделічних блукань у глючних матеріях.

У попередні часи франківський гурт Zlypni видавався таким собі покручем етнокодового вірування на кшталт псюкового Калуша. За майже два роки їхній театрик прилинув до рівня трешу гурту МУР, але зі значно кращим саундом.

Без слів їх напрочуд легко слухати ("Кома"). Зі словами вони ще нагадують гурт Nazva, який ганяється з чорним баняком за чорним котом у чорній кімнаті. Можливо, у якомусь особливому місці вони є сталими фанатами театру абсурду. Там за ними постійно бігають всілякі носороги й тому вони й видають всі ці нечленороздільні, майже породільні муки.

Їхня любов до кінця 80-х та ранніх 90-х з медчестером зокрема не потребує слів ("Сонцекров", "Забув"). Зі словами з дешевими претензійними інтонаціями вони наче віднайдені брати аматорів з МУРу, але ці електронні території не заслуговують на подібне жахіття ("Сіль"). У псевдорепі "Любити Світити Давати" скільки б соліст не виливав з себе поціновувача Механічного апельсина та крутішим від того він, однак не стає. Вокалістка ще поруч навіщось воплочується в Аліну Паш транзитом через Gunna Chorna і це ще добре, що не через Fiїнку.

Краще б вони вже робили щось за прикладом Seefeel і не мучились так, адже щось вони таки можуть. Біля мікрофона тут варто лишити лише вокалістку, хоча і їй же що ще прокачати. Біля неї всі бахури з гурту Zlypni відразу стають цілковито зайвими ("Глузд"). Лише з нею альбом "Ґрунт" можна не лише хоч якось нарешті слухати ("Глюки"), але й навіть розраховувати на колабу з тернополянами Tik Tu ("Забув").

В ідеальному стані франківському колективу Zlypni окрім територій Seefeel варто було б трансформуватися й на щось з леткого дрім-попу. І поки дівчата хоч трохи чудяться, то хлопам для натхнення можна порадити хіба трек "Shitkicker" британців Malachai з альбому "Ugly Side Of Love" (2009).