МУР "Ти [Романтика]" (2024)

Очманілий колектив МУР намагається піднестися своєю плакатною істерикою до рівня неошароварного варвара Артема Пивоварова.

Новий альбом гурту МУР є типовою патріотичною халтурою. Подібної одноразовости у ці роки можна відшукати чимало не лише у музиці, але й в кіно на кшталт Крути 1918 (2019), Щедрик (2023) чи Інший Франко (2023).

Усі ці варварські претензії на історичний мюзикл про поетів Розстріляного відродження у гурту МУР виникли не просто так. Вони цілеспрямовано йшли до цього моменту крізь двійко своїх попередніх альбомів. Найцікавішим, а подекуди, можливо, й найстрашнішим моментом у цьому є те, що вони ніяк не змінюються впродовж періоду від свого першого до третього релізу.

Загалом українським поетам наразі не надто щастить у музичній презентацією у вкраїнській попмузиці. Виокремити на сих поетичних теренах у класичний ідеал можна лише львів'янина Мар'яна Пирожка у всіх його іпостасях від Гич оркестру до сольних альбомів та діяльності у складі гурту Пиріг і Батіг. Також добрим словом варто згадати хмельничанку Kate Soul з альбомом "Слова" (2023) на вірші Ліни Костенко, Світлани Жолоб, Майка Йогансена, Тараса Мельничука, Ірини Рубець та Ігоря Римарука.

З чогось мінімально адекватного можна ще згадати про альбом гурту Три кроки в ніч "Річка V. Дорога на Буркут" (2022), де були спроби поєднати Лесю Українку з дрім-попом. А от на торішньому альбомі гурту Гайдамаки "Тріумф Слова" на вірші поетів не лише Розстріляного відродження (М. Драй-Хмара, Д. Загул, М. Хвильовий, О. Влизько, Є. Плужник, М. Семенко, Т. Осьмачка, П. Філіпович, І. Багряний, В. Сосюра) можна було виокремити поміж неповороткої жаданівщини лише один ремікс на хвилі британців Primal Scream.

Усі ж інші потерпають від полум'яного ентузіазму аматорів (Іздрик, Леся Українка, Кобилянська), де зовсім окремим рядком потрібно згадати неошароварного варвара Артема Пивоварова з його неофітним закрепом на тему кон'юнктурного патріотизму.

Халтурні альбоми Сергія Жадана "Фокстроти" (2021) та "Skovorodance" (2023) також потрібно винести у якийсь окремий реєстр музичного жахіття місцевої музики. Також десь поруч має бути мотлох від Мистецького Арсеналу – альбоми Beyond Any Curtain. Ukraine – Scotland (2021) та Ukrainian Songs Of Love And Hate (2022). Цікаво, що бездарні спроби бавитися з іронією в устах учасників МУРу нічим особливо не відрізняються від фальшивої манірності поетки Якимчук на двох останніх альбомах, яка нині закидає їм проблеми з авторськими правами.

Перший альбом гурту МУР "MYR vol.1" (2022) ще тоді оголив увесь примітивний арсенал цього аматорського театру. Стус, Франко, Іздрик, Костенко, Вінграновський, Антонич та Симоненко опинилися в руках агресивних та пафосних рагулів без жодної артистичної пластичности. У тому треші з привітом дубовому Пивоварову вже тоді бракувало львівського гурту Nazva, який без особливого успіху намагається косити під Мар'яна Пирожка та ДахуБраху. На альбомі "Ти [Романтика]" вони, на щастя, нарешті знайшли один одного. Також відразу тре наголосити на тому моменті, що декламації гурту МУР у середовищі їхньої примітивної та маніпулятивної музики навіть приблизно не варто називати репом.

На другому альбомі "Захалявна книжечка" (2022) з Шевченком, Вороним, Тичиною, Багряним, Маланюком, Плужником, Семенком, Франком, Симоненком, Сюсюрою та Самійленком сей аматорський треш одноразових паркетників нікуди не щез. Тут, до речі, розпочинається якийсь незрозумілий зуб МУРу на Тичину в стилі школотних претензій Бузини до Шевченка. Увесь їхній примітив тут може замахнутися хіба на ще одну пародію на реп, псевдорокерський пафос в дусі гурту O.Torvald ("Слово – зброя") та морріконескові натяки на Мар'яна Пирожка ("Ой ти, дівчино"). Щось мінімально можна позначити словом більш-менш лише там, де вони майже мовчать, а говорить сакс ("Смутний"), або у тих випадках, де вони просто зникають заради голосів кобіт (Валерія Громова, Марія О'Райлі) у треках "Стилет чи Стилос" та "Я" (такий собі скінхед Вася на мопеді).

Плакатна істерика мюзиклу "Ти [Романтика]" (2024) не є чимось винятковим в українській культурі, коли хотіли, як краще, а вийшло, як завжди. Тут можна згадати, наприклад, пам'ятник Бандері у Львові, який чомусь нагадує мікс Ілліча та Фелікса, чи стрічку Інший Франко, де замість історії про Петра Франка зафільмували камерну версію стрічки Нікіти Міхалкова Утамльонниє солнцем (1994). Тут варто лише зрозуміти одну річ: це проста така очманіла кон'юнктура чи це вже свідомий саботаж.

Тут вже з перших секунд усе відразу зрозуміло про подальший аматорський треш та пафос примітивного мислення. Якщо цей альбом щось й нагадує, то лише нинішній офіціозний паркет від дієвців з президентського пулу, які лише нещодавно перевзулися, і тому замість свободи можуть запропонувати лише три пальці в різні місця. Саме звідти, до речі, тут Женя Янович та Олена Кравець. Гурт Nazva з лейбла Pomitni (колишні Mozgi) також десь тут. 

Квартальний дух також десь трохи вита тут, щоб посилювати всілякі застороги. У потьомкінській стилізації українських народних пісень під російський формат "Стариє пєсні а главнам" лейбла Mozgi на альбомі "ДНК" (2023), наприклад, трек "Лента за лентою" від представниць 95 Кварталу більше нагадує радянський хіт "Касiў Ясь канюшыну". А увесь обрій акторських талантів Олени Кравець уважний глядач вже зміг побачити у квартальному треші з купою цитат з радянських фільмів Велика прогулянка (2023).

Янович, певне, пишається своїм креаклом, але його рекламні алюзії – це найгірший момент загалом жахливого альбому, оскільки ні він, ні МУР не вміють бавитися в іронію. Усі їхні убогі речитативи вкотре важко назвати репом. Жадан традиційно істерить перегаром замість того, щоб згадати про останній альбом Міська Барбари "13 пісень про любов" (2021). Олена Кравець забагато у дитинстві дивилась фільм Пригоди Буратіно (1975) і тому гадає, що інтонації лисички Аліси якраз пасують чекістам. Банальний гурт хейтспіч вкотре не може виповзти зі свого беззубого гетто позавчорашніх реакцій на світ. Увесь інший аматорський театрик гурту МУР на альбомі "Ти [Романтика]" крутиться на рівні безликого попсароку гурту Антитіла.

Увесь хайп довкола цього мюзиклу варто повісити на нинішній феномен патріотичної сліпоти, яка радісно готова підносити до небес всілякий непотріб, аби лиш українською. Це для розвитку культури доконечно, звісно, але варто нарешті таки визначитися з ієрархією всіляких культурних моментів в країні.

Майже увесь хейт біля цього мюзиклу частково можна пояснити бульбашковими навколішками один одному від місцевих літераторів та піїтів. Гурт МУР знаходить на одному рівні халтури з альбомами Жадана ("Фокстроти", "Skovorodance") та Мистецького Арсеналу ("Beyond Any Curtain. Ukraine – Scotland", "Ukrainian Songs Of Love And Hate"), але щось жодної критики щодо останніх ніхто ніколи не бачив. Просто одні – то якісь аматори-ноунейми, а інші – це місцева сметанка, культурна богема та готовий пам'ятник.