Beyond Any Curtain. Ukraine – Scotland (2021)

Бездарний спокен ворд "Україна – Шотландія: Літературний проєкт співпраці" від Мистецького арсеналу у співпраці зі Шотландським літературним фестивалем StAnza та за підтримки Європейського Союзу за програмою "Дім Європи".

Схоже, що Мистецькому арсеналу було мало жахливої футуристичної халтури від поета Жадана на альбомі "Фокстроти" (2021), а тому там організували ще цю штучку "Україна – Шотландія: Літературний проєкт співпраці", де четвірка українських поетів та поетес мляво бекає й мекає під музику Григорія Семенчука.

Про деякі попередні спроби українських літераторів зайти у нову українську музику можна почитати у тексті про альбом Жадана, а от про Семенчука варто відразу зазначити, що він чи не єдиний з місцевих мистців зумів за два альбоми піднятися до статусу найкращого репера країни.

Щоправда, його майже ігнорять столичні школотні сайти про музичку (Слух чи rap.ua), і щось неособливо помітно, щоб і його бульбашкова тусовочка проштовхувала кудись проєкт Brat вище нагору. Про причини такого явища мусили б писати коридорні культурологи, але там не зовсім полюбляють дивитися у дзеркало.

Для Семенчука проєкт "Beyond Any Curtain. Ukraine – Scotland" стає відвертою халтурою, необов'язковим ауттейком з його альбомів ("Living lead soldiers"), а тому десь навіть тут можна сподіватися, що він таки крутить якусь дулю в кишені.

Але ще гірше тут з поетами-читачами (Мирослав Лаюк, Лесь Белей, Люба Якимчук та Олена Гусейнова). Ці мультиплікаційні персонажі зовсім не лягають своїми віршами на індастріал. Поміж цього саунду відразу оголюється уся їхня голосова графоманія з бездарними та манірними інтонаціями. Уся їхня безхребетність, бо що задрочені сніжинки можуть мати з темрявою? Вони втомлюють своєю бездарністю, своїм чужорідним тілом у цих звуках, де відразу все перетворюють на маразм ("I'm firyat, I'm firyat").

Десь навіть закономірно після "Фокстротів", що найтупішим трешем цього проєкту стає трек Любові Якимчук "Unshaven Leg" (щось під пролетарів зі Sleaford Mods). У місцевій літтусовочці вона якось злетіла зі своєю нудною збіркою "Абрикоси Донбасу", і відтоді вже не втомлюється експлуатувати усю манірність своїх фальшивих інтонацій, де їй, схоже, навіть ввижається якась іронія.

Щось наче більш-менш є в треці "Trains" Олени Гусейнової, але так, нічого особливого. Таке ж сміховинне дріботіння банального нерозуміння саунду навколо у безсилих спробах подражанія. Поруч можна згадати Онуку та особливо Ragapop, які так стерильно намагалися засіяти проєкти Кевіна Мартіна The Bug та King Midas Sound на місцевий ґрунт. Але якщо у Хазіпової наче є все слобожанське для того, щоб докрутити свій проєкт до потрібної кондиції, то тут жодних шансів поміж цих фейків.

Останнє колективне попурі "Dance with me" зовсім стає посміховиськом поетичної немічності цих фальшивих персонажів, які хочуть дати щось темне та підступне з відьмацького шабашу (ще раз привіт Ragapop). Але яку глибину безодні можуть прикликати ці одноразові сніжинки? Семенчук, схоже, навіть сміється з них цими типовими гітарками, хоча більше схоже на те, що він надихався альбомом "Solitude" (2019) від King Midas Sound.

Дивно, що він не дав цим лівим вуйками послухати хоча б британця Ghostpoet чи американця Benny The Butcher для профорієнтації.

Ще дивніше, що не завів сусаніним цих мистецьких фраєрів з їхнім бидлостепом у хащі бростепу, але гріх так сміятися над убогими. Однак не варто вифлиємським маляткам ходити гуляти в Африку.