Зміст статті

24 жовтня 2021олександр ковальчук

Дієвці садової культури

Садова кумедія в межах маніфесту львівського Конгресу Культури.

Культурні ілюзії посіпак Садового щодо культу особи Садового на Конгресі Культури імені Садового.

Конгрес Культури, який минулого тижня відбувся у Львові, аж розпирає від хвилювання помахати пальчиком цілому світові за свою культурку. Але насправді це лише осінні ігри маляток у львівських пісочницях, де останнє слово завжди буде не за ними, дієвцями культури, а за міським головою Львова Андрієм Садовим, який ефектно підсумував усі їхні потуги новим неадекватним персонажем на чолі управління культури.

Конгрес Культури у Львові голосно розродився своїм викличним маніфестом дієвців культури з коаліції дієвців культури, і це ще та кумедія. Дієвці Садового за підтримки Садового на кошти Садового на заході Садового нарікають на втручання влади у культурні процеси, а тому це що: самокартання, покаяння, явка з повинною чи вже шиза? Цікаво, що вони навіть сильно не можуть понарікати й на Вову Зеленського (в іпостасі міністра Ткаченка), оскільки Садовий нині ситуативно з ним колєгує.

А Садовий ще й відкрито обіцяє (3:05:22) з наступного року штуку баксів кожному очільнику комунальних закладів Львові у сфері культури, і це більше схоже на глум з його вуст, оскільки він зовсім не богоспасенний благодійник, а просто вибудовує взаємовигідну (до часу) структуру лояльної підпорядкованості та залежності від політики його партії, його секти та культу його особи.

Садовий комунізм завжди потребує нових гасел для реклами світлого майбуття вже завтра, а тому маніфест діячів культури, які благоденствують у своєму бульбашковому парадайзі, неможливо читати без сміху. Наприклад, культурне відродження на Вкраїні милій після Євромайдану не таке вже й відродження, допоки кількість не перейшла у якість. Але це, звісно, що дрібничка, оскільки в процесі становлення завжди природнім є певне збочення у дитячу хворобу лівизни, хоча є підозра, що певні сегменти нової української культури ще від сотворення світу пішли десь не туди.

На тезі про те, що "представники влади та старих еліт почали втручатися в демократичні процедури, нехтуючи цінностями і довірою спільнот" насамперед варто визначитися з тим, чи Садовий на четвертій каденції – це вже старі еліти – чи ще ні? І вже після цього згадати процедурні особливості встановлення пам'ятника Моцарту молодшому Львові, а особливо цькування поета Калинця.

Чому його голосування за Юліана Винницького – це патерналізм, шейм та сором, а те, що у новій конкурсній комісії, яка проголосувала за Остаповича, було шестеро (з дев'яти членів) осіб з орбіти впливу Андрія Садового – ні? Це хіба не порушення демократичної процедури та банальний непотизм, який так полум'яно засуджують нинішні дієвці культури, поміж яких можна зауважити учасників тієї комісії?

На хвилях садової пропаганди це нікого особливо не цікавить, а тому дієвці-узурпатори кричать про те, що "культуру не можна узурпувати" (бідна Юстина Добуш знову пояснюватиме усім, що цей ваш Орвелл – то надзвичайно переоцінений чувачок), а садові дієвці, які вже поставили свою авоську культури на службу політичній кон'юнктурі, кричать про те, що "культуру не можна поставити на службу політичній кон'юнктурі". А тому вже час, певне, поставити вікопомне питання: "З ким ви, дієвці культури"?

Коли дієвці Садового за підтримки Садового на кошти Садового на заході Садового нарікають на сервільність, повсюдний конфлікт інтересів, інструменталізацію культури та деградацію репутації, то вони наче дивляться у дзеркало. Це ж саме поміж них можна зауважити на рівні спікерів упоротих графоманів Бєглова та Перехрест (які колись працювали у ЗМІ Садового, а колишніх садоботів, як натякає приклад Юлії Лавришин, не буває, секта нікого не відпускає живим). Це ж там десь поміж них поруч блукають кінокритикеси Сліпченко та Бадьор зі своїми оглядами-спойлерами, які чомусь вважаються рецензіями.

А коли вони нарікають на профанацію, то це ж саме у їхніх струнких лавах дієців культури снує навмання блаженний наїв львівської культуртрегерки Нестерович в рожевих окулярах, яка зовсім не розуміється на кіно та музиці (особливо на репі), але мусить щось про це сказати усім на коридорі.

Це ж біля неї так приязно тусять квиткові сайти Слух, Лірум та Карабас (чи продюсерські пуссі з rap.ua), які замість того, щоб дати хоча б мінімально об'єктивну картинку музпроцесу, лише впарюють потрібних артистів. А також ще один вкраїнський піїт, який розпростерся істерією довкола одноразового колективу Go-A на галімому Євробаченні.

І якщо вони вже так заїкаються про привілеї та компетентність, то нехай згадають те, як фейковим скандалом у Львові прикривали жахливу графоманію Денисенко про дівчинку Маю. А якщо дієвці Садового так відважно стають на захист фундаментальних змін, то конче мусять сказати – Меморіал Героїв Небесної Сотні у Львові – це плагіат, копіпаст чи подражаніє Меморіалу жертвам Нанкінської різанини в Китаї?

фото: archdaily.com

Дієвці Садового мешкають в янгольському світі, а тому, схоже, не зауважують те, як змінилася навколишня архітектоніка після Євромайдану. До Євромайдану все було просто: були політики-виродки та всі інші. А після Євромайдану все стало політикою, кордони розмилися, мистці все частіше почали переходити сей фронтир аж поки зовсім не злилися з політиками у політичному екстазі, цебто заангажованому щасті. І оскільки дієвці сі живуть у світі зацикленому та закільцьованому, світі чорно-білому, ні з ким поза межами своєї бульбашки щастя не контактують, то єдине, що їм лишається, це невтомне застосування сексистського принципу "Сама придумала. Сама образилася" заради мобілізації свого електорату.

Це, поміж іншого, й неустанна мантра про якісь скрєпи у Львові, так званий греко-католицький талібан (хоча там, звісно, імпостерів не бракує, але ж не настільки). Схоже, що садові мистці та культуртрегери геть відстали від життя у рідному місті, оскільки ж є певні регіони на Тернопільщині та Рівненщині, де процент жирів у маслі моцно зростає щодня.

І ця мулька настільки розрослася в умах, що навіть сягнула захмарної сфери музичного нерда Макса Чухліба, який в інтерв'ю з Мар'яном Пирогом так млосно зітхає намірами вниз під час згадки прізвища Ніка Дрейка. Що ж тоді буде з ним тоді, коли згадати самого Елліотта Сміта? А ще цей музичний нерд під час розмови з Паліндромом назвав чомусь його фіговенький реп інтелектуальним та зауважив з паузою, що вважає його місцевим еквівалентом Каньє Є Веста та Кендріка Ламара. От хто всі ці люди та що у них у голові?

Але найбільш виразно цей ефект агресивного самонавіювання садових дієвців можна узріти біля допотопного пам'ятника Францу Ксаверу Моцарту ві Львові. Дієвці Садового відразу перевели цей конфлікт з області естетичного на пляц політичного (ідеологічного) протистояння. Звідси й маніпулятивне протиставлення ретроградного (чомусь обов'язково совкового) в їхніх уявних опонентів та прогресивного у їхніх намірах, яке більше нагадувало політичне замовлення.

Хоча за лаштунками цієї бучі все традиційно було набагато простіше. Одна диригента вперлася своїм вродженим козерогом та захотіла вальнути той треш десь у центрі міста попри все те, що у цього міста є якийсь керівник вже чотири терміни. А тому закуток на площі Маланюка більше нагадує вимушений компроміс Садового, щоб хоч якось сплавити ту халтуру чимдалі від гріха.

Не просто ж так у скульптора Швайкерта так тіпалося праве око у Львові, коли він усвідомив, куди він потрапив. Садовий зрозумів, що даремно сперечатися зі шальоною особою, яка швидко звідси чкурне (а вигрібати доведеться йому), а тому просто застосував старий сексистський афоризм Артура Конан Дойла зі шерлокіани "Встановлення особи": "Не відбирай у тигриці її тигреня, а в жінки – її ілюзію".

А тому й на Конгресі Культури щось там прибріхув для людського ока про відсутність конкурсу з верховного погляду на затурканість місцевого населення. І це начебто в культурній столиці України, де за десять кілометрів знаходиться Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри. Тому що досить сумнівно, що хтось би відмовився у Львові від чогось на кшталт пам'ятника старшому Моцарту в Брно (де і стьобно, і бароково, і молодьожно).

фото: dreamstime.com

Місцеві мистці, зважаючи на форми свого існування, слабенько знаються на великій політиці, і тому завжди кумедно читати їхні фантазії про подробиці політичного життя в Україні. Свіжим прикладом чого подібно в область маячні можна назвати інтерв'ю мистця Кадана на сайті дружини Садового, яка також полюбляє помугикати неофітом про щось актуальне навколо, але, схоже, не помічає того, як її рідний сайт все більше перетворюється на жовту помийку.

Так Садовий і видресирував собі своїх культурних йотамчиків-дієвців, які почали кидатися на людей. Осьо Бардаш вже з першого кліпу ліпить з Вельбоя Поліграфа Поліграфовича Шарікова. У другому вже пішла балалайка, а в третьому вже точно мають прийти комісари. То чо Садовий не може мати своїх вірних псів-хіпстерів?

Він тільки сам стоїть збоку і смачно прицмокує. Хоча під час промови на Конгресі Культури таки спокусився, грішний, лихим (ідеологічним) і згадав всує Львівську обласну раду у контексті школотного скандальчика з місцевим мистцем Сусленком та його наївним мистецтвом а-ля картини "Suck my dick" і "Kiss my ass", які зняли з експозиції у Палаці мистецтв начебто після скарг маленьких відвідувачів.

Зрозуміло, що місцеве мистецтво відстає від коханої Європи на декілька десятиліть, але ж не настільки, щоб отак просто впарювати подібну архаїку та ще потім жалітися на цензуру. У цьому сегменті мистець Сусленко цілком одностайний персонаж з ілюстратором Греховим та його убогим мерчем про батька Тараса.

Якби цей мученик за місцеву культуру уважніше уявляв навколишній контекст та написав би на своїх картинах, наприклад, "Suck my dick, mr. Putin", то його відразу б почали носити на руках у тому Палаці мистецтв, а діток (попри карантин) водили б на його виставку класами, щоб вони писали твори на задану тему. Сама б Ірина Фаріон вручила йому премію Степана Бандери за 2021 рік та прихильно б поцьомала його у лобик перед тим, як вдячно скуйовдити ніжною теплою рукою пасмо його непосидючого волосся, його чілочку.

А якби він втулив у формулу "Kiss my ass" прізвисько чи прізвище Зеленського, то б сусального мистця Сусленка ще за життя монументально увіковічнили на Коні замість короля Данила (а якби він ще написав "Kiss my ass, herr Hitler", то й замість царя Давида). А так лише банальний мерч (до якого Шумилович ще не придумав всепланетарну концепцію алярму), а тому треба бути напрочуд обдарованим, щоб вважєти щось подібне у 2021 році якимось особливим цабе.

Нова українська культура лише підіймається з колін після Євромайдану, але з такою активністю школотних параметрів вона наразі більше нагадує колоса на глиняних ногах, а тому якщо використовувати покаянну риторику Садового, то це ще й небезпечне будівництво затишного сектантського гюґе на піску.

Великий Вітторіо де Сіка у своєму фільмі Страшний суд (1961) явив світові прекрасний епізод розпуки акторів (мистців) у мить божественного голосу згори над Неаполем, які інфантильно квилять собі під ніс сакраментальне: "Правда ж, дітей та акторів не чіпатимуть, правда?", а тому справжньою культурною революцією в Україні варто буде назвати той історичний момент, коли місцевих мистців боляче пиздитимуть за їхню безбожну халтуру та кон'юнктуру. 

А десертиком Садового після ручного Конгресу Культури стало призначення на посаду начальника управління культури Львівської міської ради головного цькувальника поета Калинця Івана Остаповича, як приклад сімейної садової культури лишень для своїх.

На позір це одне з найдурніших призначень Андрія Івановича. Але місцеве управління культури є достатнього гнилим місцем для багаторічної праці, там все починається з малого, а тому його дієвці так полюбляють тирити чужі фото на мурал Возницькому. Десь так призначення Остаповича (який підставив Садового зі своїми неадекватними коментами про Калинця) може згодом виявитися багатоходівочкою для нього та його бойфренда, підставою у відповідь з відтермінованим кінцем.

Загнаних коней на переправі пристрілюють, хіба нє? І що там співає Лана на новому альбомі "Blue Banisters" в треці "Living Legend", хіба не "Hipsters will sing just like a dream"?


фото: Конгрес Культури

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.