Das Wortspiel "Charter I" (2023)

Дебютний альбом проєкту Das Wortspiel від Мар'яни Головко та Макса Смоголя ніяк не може сягнути рівня інтимного глупства на вушко.

Лише читачі сайту Читомо вважатимуть за поезію лірику альбому "Charter I" (2023) за межами текстів Іздрика та Кобилянської. Увесь альбом проєкту Мар'яни Головко та Макса Смоголя міг би спокійно линути вокалізами до якоїсь заколисаної дрім-попи, але замість цього він чомусь практикує цілковиту банальщину свого спокенворду та інших кепських текстиків.

У контексті Іздрика проєкт Das Wortspiel також даремно натякає своєю обкладинкою на обкладинку порнографічного бренькання колективу Liloviy на альбомі "Тільки рай" (2020). Лише торік членкиня того колективу Олена Ковернік реабілітувалася за той диск треком "Пришестя", а ще ж має бути цілий Іздрик у ролі головного члена (провідника у дорослі світи) у стрічці режисерки Цілик, який ніяк не може вийти на вкраїнські екрани.

То ціла комедія з тим спокенвордом від Мар'яни Головко. А ще цікавий феномен близькости начебто інді-артистів з перевзутими персонажами місцевого попу на тлі війни. Все це історія про бажане та нездійсненне. А також й про те, як далеко насправді знаходяться від реальності деякі місцеві мистці, які так пафосно заявляють про цілі століття вражень за останній рік та галактичні масштаби дорослішання з того 24 лютого. Певне, що саме тому Головко тут згадує зубатих коханців Джима Джармуша.

Інді та поп тут воєдино зливаються у своїй нездійсненній місії, бо одні дуже хочуть (змінитися), але не можуть, а інші – начебто й хочуть (змінитися), але не особливо й того хочуть, щоб змогти.

Головко добре з вокалізами, які відразу підносять її готику до певної метафізики. А там, де вона співає, а не спокенвордить, то взагалі найкращий трек альбому ("Maryno"). Ще на "Battle (O. Kobylianska)" її інтонації хоч якось виструнчуються пошаною талану пані Ольги під ембієнт, хоча інтонаційний фінал там повний театр Заньковецької. Все інше – це меланхолійний вальс спокенвордової банальщини. Навіть графоманії з біблійними мотивами у найгіршому треці "The Different Country", який ще якось може поліпшити колаба зі Слєпаковим.

І просто зайвим на альбомі "Charter I" є Макс Смоголь, який хоче тягнутися за вайбом Blooms Corda, який свого часу тягнувся за Беном Воттом на його ранніх альбомах ("Outside Your Window"). Невипадковим ж тут є перегук з аудіозбіркою поезії "Війна під час віршів" (2022) Данила Галика, який дещо перекривляє заплив Мар'яни Головко у стилістику харківського гурту Lюк.

Десь поблизу звуків міста від проєкту Das Wortspiel можна було б згадати екстатичний ембієнт Heinali на альбомі "Kyiv Eternal" (2023), але інтонації Мар'яни Головко в дусі начебто поетки Любові Якимчук з її фальшивими вигинами на альбомі Ukrainian Songs Of Love And Hate (2022) відразу відганяють будь-яку приязнь ("Rumy Rum", "Jolie"). Головко, як і Якимчук, також чомусь вважає, що вміє бавитися в іронію.

Вона ніяк не може досягнути того безтурботного моменту щемливого інтиму на вушко і вже так зазіхає на нього в уяві з таким театральним притиском, що просто смішно. У тих своїх дитсадкових текстиках вона нагадує львівську щебетушку Мар'яну Савку з її ретро-мельодіями для місцевих сальонів, хоча з деякими джазовими моментами могла б думати про щось вбік Stereolab ("Lazy and Tender").

Поза самотнім моментом начебто індастріалу проєкт Das Wortspiel переважно бавиться у лайтовий пост-рок пейзажного мінімалізму "Livoberezhna (Metro Station)", де, наприклад, можна згадати гурт Balmorhea. І це ще один неприхований натяк на те, що проєкту Das Wortspiel варто назавжди забути про спокенворди заради царини вокалізів. Або ж просто щось мугикати під музику під час споглядання власних мештів на сцені.

І спеціально для Мар'яни Головко та Макса Смоголя тут лунає трек "Salmon Stinta" з альбому гурту Black Belt Eagle Scout "The Land, The Water, The Sky" (2023).