Витриманий поп хмельничанки Катерини Коваленко з довершеною адаптацією майстрів української поезії.
Начебто дебютний альбом артистки Kate Soul з найкращою наразі взаємодією з українськими поетами та несподіваним привітом ранньому Сергію Бабкіну.
Хмельничанка Катерина Коваленко раптово дарує нинішній українській сцені витриманий фолк-поп без тягаря гріхів Один в каное, травм Халімонової та фальші Tember Blanche. Лише інколи вона ще може збочити у наївний кітч на вірші невідомих поетів.
Наразі її альбом "Слова" є найвдалішим прикладом адаптації української поезії у місцевій попмузиці. Після невдалих адорацій Іздрикові, Лесі Українці чи Ользі Кобилянській, а також жахливих фокстротів Жадана та криків неошароварного варвара Пивоварова, щастя негадано та тихо приходить з міста Хмельницька.
Її делікатний фолк-поп у чемності своїх інтонацій аніскілечки не прісний. Сентиментальних запливів нема. Поки вона чисто тримається святої стежини майстерного вкраїнського слова, то продукує одні лиш хіти ("Спини мене", "Обійми мене", "Із серця вирвеш", "Зелений заєць", "Шерсть і гавкіт", "Дата на квитку", "Ну що слова") на слова Ліни Костенко, Світлани Жолоб, Майка Йогансена, Тараса Мельничука та Ірини Рубець. І особливо тішить на її альбомі поезія Ігоря Римарука ("Дата на квитку").
Фолк-попу вона не зраджує, але помітно, що інколи її таки тягне на інші території імпровізації (сліди трип-хопу у "Спини мене"). З чогось закордонного поблизу можна згадати британців Snowpoet з альбомом "Wait For Me" (2021), а у треці "Обійми мене" навіть ввижаються впливи самої Бйорк. Інтонації Ірини Швайдак якщо й з'являються на мить, то відразу безслідно зникають.
За однією несподіванкою у Kate Soul відразу йде ще одна несподіванка, адже її альбом "Слова" сміло передає привіт цілковитій деградації Сергія Бабкіна. Вона настільки близька звучанням до його ранніх поетичних осяянь, що навіть перевершує досконалою кількістю треків на вірші інших ("Із серця вирвеш", "Зелений заєць", "Шерсть і гавкіт", "Дата на квитку"). Бабкіну просто не варто давати слухати цей альбом задля подальшого перебігу його ментального здоровля. Хоча, може він й спонукає його нарешті вирватися з летаргічного сну та написання тракторних тичинесок.
Трепетні стани Kate Soul потребують виняткової витримки, адже варто лише десь зовсім поруч навіть на міліметр збочити інтонацією та невдалим віршем, і це вже зовсім інша музика. Наче все ще фолк-поп, але щось вже не так. Якщо не ліричний наїв ("Хіба важливо"), то кітч "Не останній з могікан" чи "Рятунок" (навіть з поезією Дмитра Павличка).
Сюсюкання "Бо-бо живіт" – це вже зовсім чистий та такий пізній Бабкін. Але якщо у нього на деградацію пішло десь альбомів 4-5, то у тут, якщо й надалі братимуться до уваги неякісні тексти про подібні стани, все буде набагато швидше. Не дай Боже, звісно, але хлопчика також варто забрати чимдалі від дуетного гріха. Талант особливо варто оберігати від усього недоречного, а якщо Kate Soul вже так тягнеться до прекрасного, то їй можна порадити малознаних британців з бристольського дуету Ilya для зміцнення душі та тіла.