Христина Халімонова "Прокидатися Навесні" (2023)

Мінімалістичний фолк на дебютному альбомі виконавиці Христини Халімонової можна легко назвати Одним в каное здорової людини.

Дебютний альбом Христини Халімонової "Прокидатися Навесні" легко назвати насмішкуватим міксом Ольги Богомолець та Вежі Хмар про бунтівні монологи Мавки у пеклі.

Це такий собі гурт Один в каное здорової людини. Наочний приклад великої різниці між Швайдак та Халімоновою ("Не Сьогодні") на схожих територіях, де вони обидві мають фанатіти від британців Daughter.

У Халімонової немає жодного субтильного бажання гурту Один в каное перетворитися на неживий предмет після нещадних дотиків цього жорстокого світу. Лише на своєму другому альбомі Один в каное почали поволі виходити зі своєї єгипетської травми в обітований світ та потрохи почали зрікатися своїх дебютних частівок на вівтарику страдницького кітчу.

За пеленами зацикленого самокартання, травматичного повторення, розбалансованого роздвоєння, розшарування, розфокусування Халімонова добірно просочується бунтівним глузуванням ("Прокидатися Навесні", "Сонце Заходить Не Там, Де Зійшло", "Колискова Для Батьків", "Колискова Для Смерті"). Власне, жіночим поглядом на певну ситуацію, де вона може огризатися чужими голосами, передражнюючи адресата своїх повідомлень, який, схоже, досі вірить у традицію демонізації кобіти.

Це такий собі сеанс екзорцизму, де вона мусить вигнати з себе все власне узалежнення від male gaze ("Поговори Зі Мною"). Такий собі аскетичний автотренінг супроти демонів самопокарання та самообмеження. Щось в дусі феміністичної теорії Люсі Іригаре про те, що істерія – це пародія на чоловіче бажання. Своїм бароковим двійником, своїм Іншим голосом зі Задзеркалля вона так суголосна торішньому альбому Kathryn Joseph "For You Who Are The Wronged" (2022), що аж страшно.

Після глючного нагнітання апокаліптичних пейзажів поступове воскресіння її Мавки колюче іронізує з вівтарика страдницького кітчу, який спотворює всю красу її внутрішньої природи своєю дешевою сентиментальністю ("Вимкни Мої Слова"). Як саркастичного вона імітує звук швидкої допомоги після слів про розп'яття ("Повітряна Тривога").

Тут все серйозно. Тут все насправді. Тому тут так незабаром вже рискатимуть тік-токові гієни на кшталт Лілу45 чи Tember Blanche, щоб поживитися хоча б крихтами справжнього у цьому перекривлянні. У цьому перевертанні звичного світу, хоча насправді це лише відновлення відвічних істин рівності та рівноваги (див. байопік про Лесю Українку Іду до тебе 1971 року).

У найкращому місці альбому Христина Халімонова вже зовсім виходить за всі межі своїми заклинаннями ("Не Вини Мене"). З'являється Іншою у цій виразно місцевій фолковості традиції, де поїзди їздять із нікуди у нікуди. З'являється, щоб "разом ві тьмі шукати із пекла виходи" своєю маєвтикою, новим народженням ("Назавжди"). Оновленою вона вже не боїться темряви та води.

Німці Grandbrothers, до речі, вже якось екранізували своїм терапевтичним кліпом "Bloodflow" на альбомі "Open" (2017) усі її слова про темряву та воду. Їхній новий альбом "Late Reflections" вийшов надзвичайно вчасно.