Олег Криса

Олег Криса: Виступ у Карнегі-хол відкрив мені багато дверей

Оля Вишня,  6 листопада 2013

Скрипаль-віртуоз Олег Криса багато років живе в Америці.

Він веде концертну діяльність,  викладає в Істманській школі музики, проводить майстер-класи та є членом журі міжнародних конкурсів.

До цього було навчання у Львівській спеціалізованій школі ім. С. Крушельницької, далі навчання в Московській консерваторії, життя та творча діяльність в Києві, переїзд до Америки.

А між тим – перемоги на відомих міжнародних конкурсах скрипалів, виступи у найвідоміших залах світу, співпраця з знаними українськими та закордонними композиторами, десятки записаних дисків, участь у кількох музичних колективах.

Минулого тижня у Львові відбувся перший Міжнародний конкурс скрипалів Олега Криси. Це вперше у нашому місті проводили такого рівня конкурс.

Молоді скрипалі з різних країн і континентів демонстрували свою майстерність перед професійним міжнародним журі.

У перервах між прослуховуванням та концертами Олег Криса розповів нам про шлях до успіху, про свій найбільш хвилюючий конкурс, про життя в далекій Америці, любов до футболу, і не тільки.

Наскільки було складно досягнути такого успіху?

Це дійсно було складно. Я починав, коли ще існувала тоталітарна система, коли за нас все вирішували. Але потім з’явилась можливість будувати своє життя своїми руками, а не по вказівці.

Традиції у нас не було, досвіду у нас не було, треба було починати все спочатку. Я їздив по світі, знав багатьох людей, але одна справа приїхати на гастролі, а тут повсякденне життя, діти.

У певний момент величезну роль відіграла українська діаспора, мені допомагали у багатьох речах. Кульмінаційний момент – вони взялися за організацію концерту у Карнегі-хол і, власне, цей концерт відкрив багато дверей.

Мене відразу запросили в Manhattan School of Music, з’явились менеджери, я отримав запрошення до різноманітних студій звукозапису.

Справа пішла і треба було міцно тримати руку на пульсі, треба було самому дуже пильно працювати. Життя культурне на Заході по-іншому будується.

Все налагодилось, потім мене запросили в Істманську школу музики, чому я дуже радий, це одна з найкращих музичних шкіл в Америці, так кажуть.

Не було це просто, але я думаю наполеглива праця, досвід і велика допомога діаспори зробила свою справу. Але я ніколи не забував, що я з України, підтримую стосунки з українцями і тут, і там. Я часто приїжджаю і до Києва, і до Львова, і до Москви.

І тепер сталась надзвичайна подія в моєму житті – цей Міжнародний конкурс скрипалів.

Але я вважаю, що це не конкурс Олега Криси, це конкурс міста Львова, це пошана до всіх наших викладачів, які спричинилися до створення і втілення цієї ідеї.

Я насправді чинив опір, ну як моїм іменем назвати конкурс? Але мене дуже тішить, що такого рівня конкурс відбувається у Львові.

Ви до Америки вже зрілим музикантом приїхали, а перед тим було навчання, напевно, не всім пощастило мати за викладача Давида Ойстраха?

Ми познайомились з ним після конкурсу Венявського, це був цікавий момент.

Ольга Михайлівна Пархоменко, яка мене вчила, попросила його мене послухати і ця зустріч перевернула моє життя.

Працювати з Давидом Ойстрахом було і складно, і прекрасно, кожна мить разом з ним це було чудо, він був дуже вимогливий і делікатний водночас. Якби його не було, було б все по-іншому.

Сьогодні Ви самі викладаєте, кажуть, у процесі навчання, можна нових речей самому навчитись?

Я завжди підкреслюю, що не вчу, а вчуся. Багато речей приходить від студентів, я їх питаю чи можу використати ті чи інші моменти. Це швидше не викладання, а збагачування.

Я тішусь своїми студентами, вони грають на конкурсах, викладають і ведуть концерту діяльність у багатьох містах світу. Я навіть більше хвилююсь, коли виступають мої студенти, ніж під час своїх концертів.

Протягом своєї творчої кар’єри Ви часто брали участь у конкурсах скрипалів, який конкурс був найхвилюючим?

Кожний конкурс – це хвилювання, але, напевно, найважчим був останній. Я вже знав, що більше не буду брати участь у конкурсах і тоді також була страшна конкуренція.

Серед конкурсантів тодішніх – Ґідон Кремер, і Співаков, і Міріам Фрід. Ми билися як гладіатори, але попри все, ми всі дружили.

Конкурс – це річ двояка, по-перше, тут нема моменту спорту, але є момент завзяття. Ну і в нашій країні без лауреатства конкурсу тобі нічого не світило, на Заході не обов’язково брати участь у конкурсах.

Зрештою, конкурс – це радісна подія, відкриваєш нові таланти, тішить, коли молоді люди виходять і діляться своїми емоціями під час виконання.

Ви пам’ятаєте свій перший серйозний концерт, з оркестром?

Пам’ятаю, це був 1958 рік, я  грав концерт Моцарта №5, цей виступ перевернув мені світ.

Я тоді зрозумів, що буду скрипалем. Це був концерт у залі Львівської філармонії.

Під час минулорічного візиту до Львова Ви розказували про багаторічну роботу над Концертом Бетховена, він вам не звучав так як би Ви хотіли,  чи це саме той Концерт, який є у цьогорічній програмі, взагалі, чим Ви керувались при виборі творів програми Першого конкурсу скрипалів Олега Криси?

Так, це саме той концерт Бетховена, Концерт №3, я його запопонував, бо він для мене Концерт номер один.

Щодо програми, то існують певні стандарти, але є також деякі моменти. Наприклад,у цьогорічній програмі були твори Паганіні і Венявського. Це були мої перші конкурси і це вже ностальгія.  

У програмі були також твори композиторів 20 століття, серед обов’язкових – Концерт Скорика. Мені хотілося, щоб тут звучали українські композитори.

Якраз одне з головних завдань конкурсу – щоб якомога більше людей знало українську класичну музику.

Чи студенти престижної Істманської музичної школи, де ви викладаєте, виконують твори українських композиторів?  

Так. Я пропоную своїм студентам твори українських композиторів – Скорика,  Губаренка, Штогаренка, Станковича, Карабіца, Сільвестрова та інших.

Якщо дивитись зі сторони, то чи можете відзначити кілька важливих і ключових музичних подій в Україні, які відбулися протягом останнього часу?

Особливих подій музичних не було, було більше політичних.

Як ви відпочиваєте від класичної музики?

Коли багато концертуєш, то справді є потреба відволіктись, але приходиш з концерту, а тобі в голові звучить то одна, то інша фраза.

Це дуже емоційний момент і не завжди з цим справляєшся.

Ви згадуєте часто про любов до футболу, чи в Америці вдалося знайти собі інше захоплення спортивне?

Не вистачає мені футболу, ті ігри, які там є, я їх до кінця не розумію, недолюблюю. Коли я приїжджаю в Україну, то прикипаю до телевізора. Вболіваю і за Карпати, і за київське Динамо.

Ви ще дещо колекціонуєте?

Я б не назвав себе колекціонером. Просто збираю звірят, фігурки качок в основному.  Вони мені милі, і то не колекція, то для приємності.

Чи є у Вас свої традиції під час приїду до Львова?

Я завжди стараюсь відвідати друзів, рідних, однокласників, але часу мало.

Серед ваших однокласників багато відомих виконавців, як вважаєте, у чому секрет успіху Вашого покоління?

Так, у Школі ім. Соломії Крушельницької зі мною вчилося багато сьогодні знаменитих музикантів – Мазуркевич, Слободяник, Башмет, Єресько, Колесса, то була ціла плеяда.

Навіть не можу це пояснити, може якийсь цикл наступив, що в один час, в одному місті вчителі прекрасні були, та й ми не погані учні були і це естетичне оточення Львова.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.