Популізми львівського Євромайдану

Популізми львівського Євромайдану

олександр ковальчук,  25 січня 2014

Поки Київ знову усе вирішує на Грушевського, то Львів знову усе розрулює дрібними купюрами з Грушевським на чолі.

Львів страждає фіглями, тимчасово робить хмарочосні барикади на Винниченка, щоб оборонятись від бойовиків Сала та намагається приручити дикі інстинкти Правого сектору на першому поверсі ліворуч.

Народна самооборона захопила своїм стихійним народовладдям поверхи Львівської ОДА і саме тому так швидко Петро Колодій примчав з Києва до Львова, щоб власноручно очолити цей спонтанний процес.

Очолити, щоб народ не виніс разом з Януковичем і Львівську обласну раду, і Львівську міську раду.

І це було б дуже логічно зважаючи на гасло "Майдан без політиків", бо і в Львівській обласній, і в Львівській міській достатньо є бариг з опозиційних партій (які тут влада), що так немилосердно та безбожно обкрадають свій рідний галицький нарід.

Але Колодій міг би і не поспішати з позачерговою сесією Львівської обласної ради (де присутніми були і депутати міської) та її сьогоднішними, виключно популістськими рішеннями.

Тому контингенту, який вперто стояв під стінами обласної ради, а потім кричав "Молодці" львівським депутатам можна сміливо впарювати будь-яку пургу і вони впевнено поведуться на усі ознаки міцної руки.

Усі твердження Євромайдану про виключну концентрацію мислення та аналізу у свідомого населення у ці революційні дні чомусь ніяк не діють у Львові.



Садовому з Києва виписали бандерольку звіздюлєй за його нещодавні та такі голослівні заяви про територію вільну від законів Януковича і тому він мовчки став на складний шлях самоорганізації та самодисципліни.



Але завдяки Садовому таке неможливе для міської ради фото, де Процик і Березюк десь поруч, дуже легко виявляється у стінах Львівської обласної ради.



У цей метаморфозний час народні депутати так думають про долю вкраїнського наріду та президентство царя Віталіка, що забувають голитись і можливо, навіть й митись.



Найкраще у таких революційних обставинах почувається "Свобода", але саме це відчуття є особливо оманливим. Війна зі Системою, коли ти є її складовою частиною – це завжди політичне самогубство. І "Свобода" вже дуже близько біля цього акту зашморгується своєю пересувною трупою.

Але поки цей стан ще трохи є десь незабарним, то Гутник ще може показати Павлюку приклад того, як правильно стрімитись з сесії Львівської міської ради.

 

Така депутатська легковажність є дуже бацильною і тому так легко та охоче перестрибує на інших депутатів, які так грайливо леновлять на вушко сусіда попереду.



У такий важливий для країни момент навіть знову згаданий Гутник не цурається прикладів з неособливо прихильних до "Свободи" партій і взуває уггі відомого фраєра Арсенія Яценюка.



У такий карколомний для країни момент депутат Карбовник проповідує навколишніми, виключно і лише, – вікінгову інвазію.



Така північна брутальність пасує "Свободі", але от чому войовничі представники Фронту Змін стають на захист Батьківщини у позі рожевого фламінго – трохи невідомо.



За цим депутатським борделем пильно спостерігають представники народної самооборони, що так стихійно розквартирувалась приміщенням вище.



За цим явищем періодично спостерігає і цей свідомий громадянин спортивної зовнішності.



За усім цим процесом пильно наглядає прокурор.



А над усім цим стоїть комендант народної самооборони у Львівській ОДА Андрій Соколов. Він злий як чорт. І він підпирає собою колону в якійсь останній надії постояти колись на ній народним героєм.

Ніхто не знає з чиєї він табакерки, але деякі відзначають його господарські успіхи на ниві самоорганізації та самодисципліни народної самооборони у Львівській ОДА.

Але зважаючи на те, якою граційною ланню стрибає навколо нього багатотонний депутат Ганущин, можна зробити той нехитрий висновок, що комендант Соколов – людина Дубневичів.



Депутати не хочуть давати йому слово. Соколов не хоче давати депутатам жодного шансу на популізм. Лише після того, як Соколова мерехтливим метеликом облеліяв депутат Ганущин, слово нарешті заставило коменданта відійти від колони і підійти до мікрофону.

Соколов хотів лише поділитись з депутатами кримінальною відповідальністю за захоплення адміністративної споруди, але депутати не захотіли його слухати і тим більше чимось ділитись з цим простолюдином. З цим вчителем фізкультури для початкових класів.

Саме тому Соколов ще зранку призначив зустріч з журналістами у захопленій ним території.

Територія Соколова грається у революцію. Репліки триметрових майданних парканів більше схожі на пародію з епіцентровими мішками, це кілометрові барикади від невідомого звіра.

Поміж різних оголошень, вказівників та іншої інфи не важко помітити на драбинці у небо фотку відомого москальського клоуна Аркадія Мамонтова.

Його бивні хтось бачив десь у ЛОДА і цей хтось дуже добре знає, що Мамонтов приїхав до Львова, щоб згодом показати у Москві ліквідні картинки з бандерівськими кровопивцями та фашистами.

Але фашистів на території Андрія Соколова не має і така вже доля цієї людини. Фашистів не має, але неадекватність деяких персонажів (тобто наших героїв) аж пре на екрани.

Поза постійним прибиранням снігу та романтикою обігріву відкритим вогнем на території Соколова відчувається щось більш близьке до анархії, аніж до материнського порядку.

Чотири кордони перевірок заради одного посвідчення журналіста. Такого не було навіть за клятих мєнтів. На морозі ще такого нема, але чим далі у приміщення і тепло, тим більше якийсь вуйко у респіраторі вважає себе паном та володарем ввіреного йому метра революційної території.

Схоже, що головна причина такої легкої неадекватності у стінах ЛОДА – це поспіх, спонтанність революції та повна відсутність її плану, але імітаційне геройство також б’є  у голову малолітнім персонажам.

Правий сектор локалізовано і утилізовано у лівому крилі. Правий сектор тут рухається, наче у поїзді – між тамбуром і туалетом. За їх дверима з матовим склом рухаються тіні зоопарку – там темно, брудно і кричать.

Автономний опір звідси взагалі вигнали – за дитячу хворобу лівизни. І що тепер буде постити Зенон Дашак у своєму фейсбуці? Одноразова поюзаність Автономного опору ще одне живе свідчення безперспективності більшості громадських організацій Львова у цій Системі.

Дещо зі згаданого в останніх двох абзацах – це вже слова Соколова. Він знову злий, хоча, можливо, просто стурбований насущними проблемами коменданта цих великих грішників (з точки зору Януковича).

Представниці фемінної сотні у його розпоряджені повідомляють про випадки обмороження поміж його підлеглих – і це вже не тільки гріх, але й сміх.

Самогубній фанатичності у дрібязкових справах – не місце на Євромайдані, цій точці виняткової тверезості розуму.

Ще здалека Соколов зрікається будь-якої партійної приналежності, причетності та фінансової підзвітності, та, на жаль, його вже давно попалив граціозними танцями метелика депутат Ганущин.

По вертикалі Соколов підпорядкований Парубію, а вже звідти недалечко і до царя Віталіка.

По горизонталі – Соколов не довіряє Рудяку з його панібратським очікуванням ще однієї медальки і у тій його недовірі стільки ненависті до наволочі у поліцайних погонах.

Соколов хоче бути солдатом, який має мрію. Тому у нього всі кабінети замкнено, нічого не розбито і ніщо не вкрадено.

Він нарікає на млявих лідерів опозиції, кидалово Львівської обласної ради, але вірить у священну та рушійну силу свого народу і тому завжди готовий до збройного захисту, якщо у цьому буде потреба.

Без танців Ганущина і пародійних барикад у Соколова була б майже ідеальна картинка, але боронь Боже його самоборонців любить трійцю і тому у комендантську гармонію втрутився Орест Тучковський – представник штабу самооборони та зв’язків з пресою.

На його непривітному обличчі героя намальована допотопна (і тому дещо фальшива) лірика вітань а-ля "друже сотнику" і є у його героїчній зверхності шматочок від Собачого серця.

Він давно не бачив стільки уваги навколо себе і тому постійно намагається опуститись на рівень читачів статей Світлани Мартинець.

Тучковський, напевне, і є цільовою аудиторією Світлани Мартинець, хоча чому тоді на його фейсі непомітно слідів ємайданної свіжості та променистості про які Мартинець писала у своїй останній статті?

Пацанчик не січе місцевих розкладів, але вже герой. Він навіть мав необережність, прости Господи, перепитати у Лобана з якого той ЗМІ.

Добре, що праворуч Соколова сидів той малоговіркий (і тому мудрий) сотник, приблизно подібний на Кріштіану та адекватний депутат Веремчук, бо інакше їхньому комендантові були б цілковиті вафлі.

Був ще там один фільозоф з УКУ Андрій Павлишин, але його мовчазна тінь не кидала жодних негативів на Соколова.

Павлишина ніхто не помічав, з ним ніхто не говорив та й він особливо ні з ким не контактував зі свого вакууму у грубому светрі під Гемінґвея.



Минулого року Павлишина помічали ліворуч від іконки святого Юрія Луценка та його партійної самооборони і ось вже цього року він прибився до народної самооборони Соколова.

Можливо тепер існує якийсь невидимий зв’язок, цілий невидимий фронт між Луценком і Дубневичами?

Відповідь на це латинковим варіантом має лише Павлишин.

У революційних коридорах ЛОДА, якраз навпроти кабінету Сала, тепер хавка. Відпочинкова зона з диванчиками перекрита і тому портрети колишніх попередників Сала доводить світлинити здаля.

 

Найбільще не пощастило Кметю (?), Горбалю, Цимбалюку і Костюку – на їх портретах тепер висить державний прапор.

Шемчукова картина ще не висохла, але науці чомусь невідомо, чому ж так революційна гастрономія боїться поглядів колишніх губернаторів.

Вроки на Євромайдані ніби ж були скасовані богом усіх хіпстерів – Андрієм Садовим.

У цей час, одна літня жіночка перепитує у спеціального кореспондента Варіантів про назву його видання.

Коли ж нарешті вона дізнається, що він з інтернету, то відразу починає відповідальними інтонаціями допитуватись у нього про кількість радісних новин з сьогоднішної сесії Львівської обласної ради надрукованих на сторінках його видання у цей важливий для країни момент.

На хвилі такого піднесення спеціальному кореспондентові Варіантів відразу хочеться відрапортувати про високі надої корів та салютнути отим незмінним "Учиться на пять, трудиться на пять, родную Отчизну на пять защищать!"

Але відразу виявляється, що за усім тим панцериком громадянської активності лежить звичайна непоінформованість простих громадян Євромайдану про рішення Львівської облради.

Усі відео Соколова тут

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.