Мирослав Маринович

Запчастини істини

олександр ковальчук,  28 травня 2014

Зачистку українських олігархів перед новим та дивним світом коментують три дівиці за вікном.

Мирослав Маринович, Богдан Козак та Валентин Мороз увірували в доброго царя Порошенка і зелотами кинулись ревнувати його до інших моральних авторитетів та оральних корифеїв.

І така лихоманна вакханалія зовсім не є дивиною в юродивому Львові, бо Поро-Поро вже давно встиг стати блюдом дня для місцевих лизоблюдів та місцеблюстителів.

Маринович, Козак та Мороз, якимось дивним чином, уникнули долі поетично-футбольної команди панегіриків і тому тепер так настирливо наздоганяють голубий вагон.

Прапороносці Порошенка увірували у його виняткову челесту та приклоняються перед його виключним аджорнаменто.

Духовні скрепери, ув'язнені сумлінням, копають і риють фундамент під амвон Порошенка звідки той буде сіяти канони нового життя, нового заповіту.

Віце-ректор Мирослав Маринович вже двічі встиг златоустими спічами благословити Порошенка під час перебування того в УКУ. Маринович і його творче кредо завжди благословляє учти поважних паничів, яким дуже подобається, коли їм милостиво повідомляють, що їх найкраща книга – це Україна.

У своїх благословення усього, що так незаплановано залітає в УКУ, Маринович схожий на жука.

У такому своєму перевтіленні він обережно сканує своїми вусиками вібрації навколишнього космосу, щоб у своїх дипломатичних спробах компромісного пошуку правди з підручних запчастин дійти до істини в останній інстанції.

Таких метаморфозних процесів він, напевне, навчився від вічно обтічного Бориса Гудзяка. Хоча Гудзяка постійно каже, щось зовсім протилежне.

Терплячим вичавлюванням з себе не тільки раба, але й таких словесних конструкції, які були б милими не тільки місту, але й світові – просякли усі останні роки Мариновича.

Така характеристика не особливо пасує вусатому Мариновичу, бо чоловіки не мають особливого терпіння, оскільки це більше бабська парафія її пролонгованим визріванням мудрості, друге ім'я якої – Софія.

Ось як цей дипломатичний атрибут жіночої терплячості описує Генрі Міллер у романі "Сексус":

"Цікаво, як жінки подають правду. Зазвичай вони розпочинають з неправди, маленької безневинної неправди, з такого собі обмацування. Просто дізнатись, звідки дме вітер, як ви налаштовані.

Відчувши, що це не зачепить вас особливо, не образить занадто, вони відважуються на перший шматочок правди, декілька скибочок, майстерно загорнених у брехню".

Ось так розпочинає і Маринович. І не має у нього іронії, якою, і так і сяк, вздовж і впоперек, наскрізь пронизана майже кожна сцена сексуального акту в Генрі Міллера.

Тому і ходить Маринович колами довкола доброго царя Поро-Поро. Лавірує в єдиного отця-вседержителя.

Розповідає про особливу консервативність парламенту, який не зацікавлений у своєму розпуску і тому буде пускати болотну хвилю критики на доброго царя, якого підтримує народ, який і має його контролювати.

Маринович розповідає про проблему еліт і нарікає на потенційні палки в отвори Поро-Поро від, навіть ще не колишніх, регіоналів.

Маринович трохи недочуває і тому каже, що кожен імярек чи юзер на місці Порошенка приречений вести перемовини з усіма гравцями цієї гри. Саме тому Маринович не вважає зрадою національних інтересів перемовини з Ахметовим та візити до Москви.

Декан факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка Богдан Козак також вірує у Порошенка та зачистку олігархів.



Він мав бути на виступі панегіриків з поетично-футбольної команди, але там його не було. Саме тому він співає оди не Порошенкові, а народу, який зробив цей доленосний вибір.

Козак входить у штопор і виходить у зеніті, де на хвилі осяяння, під золотим орлом, в обіймах золотої мли, прорікає високу думку про високе розуміння державності у простих людей і політичну сліпоту в демократичних та націоналістичних партій.

Сліпі поводирі для сліпих у мертвому парламенті не розуміють закону заперечення заперечення, не розуміють політичного моменту і саме тому програють. Вони поетичні молюски, які чіпляються до днища п'яного коробля і гальмують його путь.

Не гальмує тільки Кличко. Кличко поступився і виграв.

Духовний скрепер Козака має усі підстави вірити у підвалини розуму Президента України. Він навіть тішиться, що Порошенко перший український президент, який вільно говорить англійською і це трохи дивні причини для втіхи.

Це якби сказати, що Садовий – гей. Чудесно, звичайно, але кого це цікавить у такій ситуації в країні?

Козак глибоко втішений, що Поро-Поро знає проблеми сім'ї, оскільки він є багатодітним батьком. Козак вважає, що це важливий чинник для управління державною без якого, навіть у США не оберуть президентом.

Якщо президент країни знатиме, що таке проблемна жінка та гіперактивні діти, то він знатиме і секретарку, і кухарку, і друкарку. Він пізнає навіть садівничку та її проблему з помідорами на тичці.

Згідно таких параметрів, Садовий би мав стати довічним президентом України.

Проспавши досвітню зорю поетично-футбольної команди, Козак дещо агресивно і навіть невмотивовано бакланить Тимошенко за її похід в опозицію до демократичних сил Порошенка.

Він руками і ногами ненавидить популізм Юлі, хоча і закриває очі на популізм Порошенка. Слово "чин" – його улюблене і саме тому він так впадає у гріх велемовності коли пропонує створити для олігархів такі прості правила та закони, які спонукали їх допомагати культурі і тоді їх ніхто не чіпатиме.

Культура – це Європа, каже Козак і саме тому так радіє, що у Львові все менше і менше ненормальних перебігає дорогу на червоне світло.

Але є поміж цієї шоколадної ідилії один Мороз. Валентин Мороз. Відомий історик та ексцентричний дисидент народився у Горохівському районі і точно знає, як печихвостити занадто скобелківських політиків.

Валентин Мороз – справжнісінький той, хто греблі рве. Він розхристує усе та вся на японський прапор. Він екзотичний фрукт, типу кентавра і саме тому Фаріон та Ляшко – це бліді тіні чогось настільки віддаленого, що його навіть не видно.

Мороз – анциболотник, антихрист і баламут. Валентин Мороз – башибузук, гаспид і шайтан.

Тільки хардкор. Тільки порно. Тільки спіди.

Саме тому цнотливий Маринович так сахається його близького сусідства. Маринович шарахається від нього, наче чорт від ладану. Маринович увесь у ментальному переполосі від того ненормального.

Мороз – окупант і агресор. Його анексія змушує горнутись Мариновича та Козака у правий нижній куточок, і там, з-під припіднятої на рівень очей руки, сидіти і боятись.

Він засіває інтронізацію Порошенка небилицями про ангелів, ангелиць та небесних телиць. Він посіває інтронізацію Порошенка примовками і скоромовками про те, що демократія – це не рай, а люди – це щось між ангелом та чортом.

У нього Юлька – Тимошулька. У нього Ахметов – Махметов. У нього Янукович – шестьора Путіна. У нього москальські ракети і просто різна москалятина з якою потрібно утікати, у далеко не рай, європейської інтеграції.

Так він каже, що Поро-Поро – прагматик. Він навіть порівнює президента Петра Порошенка з гетьманом Петром Дорошенком. Він називає Дорошенка – сонечком Руїни і навіть іменує Порошенка – сонечком теперішньої Руїни.

Він навіть називає Коломойського і Кернеса – людьми нашої орієнтації, яким не має куди втікати з української субмарини, що застряла у степах Причорномор'я.

Але, як арапником по шкірі, коли він урочо заявляє, що кожен, хто каже, що Росія – наш стратегічний партнер, то він – або куплений просто з московської каси, або просто придурок, звичайний дебіл.

У схвильованого Мариновича аж мороз по шкірі пішов від такої радикальної заяви Мороза, бо ж він загадав собі, що десь ще хвилин п'ятнадцять тому він сміливо заявляв, що не бачить нічого поганого у візитах Рошена до Рашена.

Його дрижаки вібрують у відкритому просторі під "Бал повішених" Артюра Рембо.

Відео свідчень Мариновича, Козака та Мороза.

Закономірно, що консервативному патерналісту Мариновичу буде далекою естетика хардкору, але Господь заповідав сіяти і в терня. Саме тому тут звучить хардкор з благодатної Торонти і це гурт Fucked Up зі своїм треком "Sun Glass" з нового альбому "Glass Boys" (2014).

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.