Привид з Валової

Львівські кокотюшки

олександр ковальчук,  6 липня 2015

Беззуба творчість Кокотюхи про львівського Шерлока Холмса та єврейського Ватсона.

Заслужений попсовик України Андрій Кокотюха, після комерційних успіхів Юрій Винничука та Софії Андрухович на території історичних коміксів, вирішив і собі побавитися постмодернізмом у древньому Львові 1909 року. Вирішив і почав писати серію книг про львівського Шерлока Холмса – Клима Кошового та його вірного єврейського Ватсона (зубного лікаря).

Цю туристичну халтурку Кокотюхи благословив сам міський голова Львова Андрій Садовий (про що урочо повідомляє портрет Андрія Івановича на старті книги) і так таке неадекватне благословення Садового стало ще одним його прокляттям (після незрозумілого цитування попсової групи Мері), яке просто вказує на те, як глибоко продовжує падати пан Садовий в очах інтелектуальної спільноти Львова.

Таке благословення Садового стало ще одним прокляттям й для Львова, цього мертвого міста-генделика, фейкового міста беззубих міфів, і тому невипадково поміж консультантів Кокотюхи можна помітити місцевого псевдо-історика та псевдо-інтелектуала В. Расевича з його особливою любов'ю до тоталітарної попси на садовому сайті західнеті.

Головним літературним консультантом Кокотюхи став Юрій Винничук і хоч тут можна розраховувати на фокус пальцями від лукавого Винничука, бо у такому львівському форматі Кокотюха моментально стає Винничуком для убогих. Кокотюха відразу починає відтінювати та підсвічувати з далекого низу усю велич Винничука і так ще більше підкреслювати усю свою ницу беззубість у негідному порівнянні з ним (Винничуком).

Цей текст про другу книгу ("Привид з Валової") з цілої серії Кокотюхи про львівського Шерлока (перша – "Адвокат з Личаківської") і тут неважко погодитися, що привид звучить більш привабливо, ніж якийсь адвокат. "Привид з Валової" – ретро-роман зі слідами графоманії, каша з літературних джерел, фільмів та серіалів про Шерлока.

Тут згадується про Конан-Дойля та Дюму, і так, напевне, натякається (тіпа-стібеться) на літературних рабів Кокотюхи, чи на те, можливо, що Кокотюха сам літературний раб, себто, привид. У цій одноразовій попсі навіть згадується сам пан Гольмс (і навіть професор Моріярті), але більше тут серіальної експлуатації світлого образу Ірен Адлер (Магдалени) в області БДСМ з британського Шерлока та боксу з шерлоківських фільмів Гая Річі.

І хоча львівський Шерлок (Клим Кошовий) не особливо пещений дамською увагою, але у львівського Ватсона купа дітей, сувора (мудра) жінка-єврейка, і тому гомосексуальних слідів між ними тут годі шукати. Увесь "Привид з Валової" – це якийсь неакуратні ребуси для ідіотів, бо ж "у Львові лондонські дощі та тумани". Тут немає тієї славнозвісної поваги (любові) до Львова, бо це ж комерційна механічність, голий розрахунок та кон'юнктурна халтурка.

Суцільний неймдроппінг та продакт-плеймент, псевдо-саспенс та псевдо-кінематографічність, бо кіно з цієї книги – це ж суцільний провінціалізм (тут страшно подумати, що буде, якщо Кокотюха подивиться британський серіал Джонатан Стрейндж та містер Норрелл чи прочитає книгу Сюзанни Кларк, а що вже писати про новозеландський фільм про вампірів What We Do in the Shadows).

Тут свій до свого по своє (улюблена цитата Садового) та сліди Винничука у тексті, тут альтернативна дедукція до офіційного розслідування, тут Схід і Захід разом, а українці розумніші за владу (поляків), тут будівельні алюзії на сьогодення та прогресивна логіка супроти печерного марновірства, тут іронією чомусь вважається фраза "підпис схожий на парость виноградної лози". Тут навіть трохи фемінізму, тобто тієї його предтечної форми в Україні, коли пацани певної психології бояться своїх бойових жіночок.

Тобто усі маркери посортовано та відважено, але хто ж ці лохи Кокотюхи, хто вони, хто? Туристи? Баби? На кого розрахована ця пурга? Зрозуміло, що людство нещадно деградує у гаджетній вседозволеності, але хто вони, читачі Кокотюхи? Кокотюха хоче бути українською Дашою Донцовою? Чи він хоче стати вкраїнським Акуніним, до якого йому, як до моря рачки, і тут лише знову доводиться лементувати на березі річки оте заповітне: "Винничук прийди та порядок наведи"?

Така творчість Кокотюхи нагадує творчість режисера-вигнанця Коломійцева, тобто морально застарілий років на п'ятнадцять трешак, хоча, звичайно, краще пізно, ніж ніколи. Такої халтурки мало б бути море на ринку, але моря немає, є лише болото, де самотній Кокотюха такий голий, наче морквяний поц (найкраща фраза книги і найкраще, що є у цілій книзі).

Тут ще варто згадати нещодавній текст Винничука "Провінційність журналістики", текст більше з області піару (де Винничук ще той мастак), аніж праведного гніву (хоча він і натякає там всує декілька разів на Варіанти). Саме зайді-Кокотюсі там кричить своє грізне "зась" пан Винничук, бо тупенькі дівчатка-журналістки – це банальна банальність.

І саме там Винничук сто разів правий у тому, що якщо лохи й справді ведуться так довірливо, то просто тре ловити той момент та юзати їх у всі щілинки (але не так бездарно, звичайно, як Кокотюха).

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.